1. Перве оповіданнє написав я, Теофиле, про все, що Ісус робив і навчав,
2. аж до дня, котрого возніс ся, заповідавши через Духа сьвятого апостолам, котрих вибрав;
3. перед котрими являв ся Він живий після муки своєї у многих ознаках; і бачили Його сорок днїв, і глаголав про царство Боже;
4. і, зібравши їх, заповів їм, з Єрусалиму не виходити, а дожидатись обітування Отця, що про Него чуди від мене.
5. Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.
6. Вони ж зійшовшись питали Його, кажучи: Господи, чи не під сей час поставиш Ти знов царство Ізраїлське?
7. Рече ж до них: Не вам єсть розуміти час і пору, що Отець положив у своїй властї.
8. А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.
9. І, се промовивши, як дивились вони, знявсь угору, і хмара взяла Його від очей їх.
10. І, як вони пильно дивились на небо, як Він відходив, аж ось два мужі стали перед ними в білій одежі,
11. котрі й сказали: Мужі Галилейські, чого стоїте, дивлячись на небо? Сей Ісус, узятий од вас на небо, так прийде, як видїли ви Його, сходячого на небо.
12. Тоді вернулись вони в Єрусалим із гори, званої Оливною, що поблизу Єрусалиму на субітнїй день ходи.
13. І ввійшовши, зійшли на гірницю, де пробували Петр та Яков, та Йоан, та Андрей, Филип та Тома, Вартоломей й Матей, ЯковАлхеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів.
14. Усї вони пробували однодушне в молитві і благанню - з жінками та. Марисю, матїррю Ісусовою, і з братами Його.
15. І ставши тими днями Петр посеред учеників, рече (було ж число імен укупі до ста двайцяти):
16. Мужі брати! треба було справдитись писанню сьому, що прорік Дух сьвятий устами Давидовими про Юду, що став ся проводирем тих, котрі схопили Ісуса.
17. Полічено ж його до нас, і прийняв був долю служення сього.
18. Сей чоловік придбав поле за нагороду неправедну, і, впавши сторч, тріснув надвоє, і вийшло усе нутро його.
19. І відомо стало всім домуючим у Єрусалимі, так що прозвано поле теє власною говіркою їх Акельдама, чи то б сказати: поле крови.
20. Написано ж в книзі Псальм: Нехай оселя його спустіє, і нехай ніхто не домує в ній, а догляд її нехай прийме инший.
21. Треба ж, щоб з мужів, що сходились із нами по всяк час, як входив і виходив між нами Господь Ісус,
22. почавши від хрещення Йоанового до дня, як Його взято від нас, був один із сїх укупі з нами сьвідком воскресення Його.
23. І поставили двох: Иосифа, званого Варсавою, котрого звали також Юстом, та Маттія.
24. І молячись, казали: Ти, Господи, що знаєш серця всіх, покажи одного з сих двох, котрого вибрав єси,
25. приняти долю служення сього й апостольства, від котрого відступив Юда, щоб ійти в своє місце.
26. І кинули жереб про них; і впав жереб на Маттія; і прилучено його до дванайцяти апостолів.
1. А як скінчив ся день пятидесятниці, були всі однодушне вкупі.
2. І роздав ся зразу гук (шум) із неба, мов би од віючого буйного вітру, й сповнив увесь дім, де вони сиділи.
3. 1 явились їм поділені язики, ніби огняні, і сїв на кожному з них.
4. І сповнились усі Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.
5. Домували ж у Єрусалимі Жиди, люде побожні, з усякого народу під небом.
6. Як же роздав ся сей голос, зійшлось множество, і стрівожились, бо чув кожен, що вони говіркою їх розмовляють.
7. Здуміли ся ж усі і дивувались, говорячи один до одного: Чи не всі оце сі, що розмовляють, Галилейцї?
8. Як же се чуємо кожний власну говірку свого, в якій родились,
9. Парфяне, й Мидяне, й Єламити, й що домуємо в Месопотамиї, і в Юдеї, і Каппадокиї, і Понтї, і Азиї,
10. і Фригиї, і Памфилиї, й Єгипті і в сторонах Ливийських, що коло Киринеї, і захожі Римляне, й Жиди, і нововірцї,
11. Критяне й Араби, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчв Боже?
12. Здумілися ж усї, і в сумніві казали один до одного: Що се має бути?
13. Инші ж, сьміючись, казали, що молодим вином повпивались.
14. Ставши ж Петр з одинайцятьма, зняв голос свій і промовив до них: Люде Юдейські, і всі жителї Єрусалимські, нехай се відомо вам буде, і вислухайте слово моє.
15. Сї бо не пяні, як думаєте, бо третя година дня.
16. А єсть се, що промовив пророк Йоіл:
17. І буде останнього дня, глаголе Бог, виллю я Духа мого на всяке тіло ; й пророкувати муть сини ваші і дочки ваші, і молодці ваші видїння бачити муть, і старшим вашим сни снити муть ся;
18. і на слуг моїх і на служниць моїх виллю в ті днї Духа мого, й пророкувати муть.
19. І дам чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землі: кров і огонь і димову куряву.
20. Сонце обернеть ся в темряву, і місяць у кров, перш нїж прийде день Господень великий і славний.
21. І буде, що всякий, хто призивати ме ймя Господнє, то спасеть ся.
22. Мужі Ізраїлські, вислухайте сї слова: Ісуса Назорея, чоловіка, від Бога прославленого між вами силою, і чудесами, і ознаками, які робив через Него Бог серед вас, як і самі знаєте,
23. Сього, призначеного радою і провидїннєм Божим виданого, ви, взявши руками беззаконних, і пригвоздивши, вбили.
24. Котрого Бог воскресив, розвязавши болестї смерти; яко ж бо не було можливе вдержаним Йому бути від неї.
25. Давид бо глаголе про Него: Мав я Господа перед очима завсїди, бо Він по правицї в мене, щоб я не захитав ся.
26. Тим звеселилось серце мов, і зрадїв язик мій; ще ж і тіло мов оселить ся в надії.
27. Бо не зоставиш душі моєї в пеклї, анї даси сьвятому Твоєму видїти зотлїння,
28. Обявив єси мені дороги життя; сповниш мене радощами перед лицем Твоїм.
29. Мужі брати, дайте говорити явно до вас про праотця Давида, що вмер і поховано його, і гріб його у нас до сього дня.
30. Бувши ж пророком і знавши, що клятьбою клявсь йому Бог, що з плоду поясницї його по тілу підійме Христа сидіти на престолі його,
31. предвидївши, глаголав про воскресеннє Христове, що душа Його не зоставлена в пеклї, а тіло не видїло зотлїння.
32. Сього Ісуса воскресив Бог; Йому всї ми сьвідки.
33. Правицею яс Божою вознїсшись і обітуваннє сьвятого Духа прийнявши від Отця, злив се, що ви тепер бачите і чуєте.
34. Бо Давид не зійшов на небеса; глаголе ж сам: Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене,
35. доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх.
36. Твердо ж нехай знав ввесь дім Ізраїлїв, що Господом і Христом зробив Його Бог, сього Ісуса, котрого ви розпяли.
37. Почувши ж се, домякли серцем, і казали до Петра та до инших апостолів : Що ж робити нам, мужі брати?
38. Петр же рече до них: Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа на оставленнє гріхів, і приймете дар сьвятого Духа.
39. Для вас бо обітниця, і для дїтей ваших, і для всіх далеких, скільки їх покличе Господь Бог ваш.
40. І иншими многими словами сьвідкував і напоминав, глаголючи: Спасайте себе з сього розворотного кодла.
41. Хто ж залюбки прийняв слово його, охрестились; і пристало того дня душ тисяч зо три.
42. Пробували ж у науці апостолській, і в общині, і в ламанню хліба, і в молитвах.
43. Був же на кожній душі страх, і багато чудес і ознак робилось через апостолів.
44. І всі віруючі були вкупі, і все було в них спільне;
45. і продавали маєтки та достатки, і ділили їх на всіх. як кому було треба.
46. І що-дня пробували одностайно в церкві, і ламлючи по домах хлїб, приймали харч в радості і простотї серця,
47. хвалячи Бога й маючи ласку у всього народу. Господь же прибавляв спасенників у церкву що-дня.
1. Петр та Йоан ійшли вкупі до церкви на молитву о девятій годинї.
2. І несено одного чоловіка, що був кривий від утроби матери своєї, котрого кладено що дня перед церковними дверима, званими Гарними, просити милостині в тих, що входили в церкву.
3. Побачивши він Петра та Йоана, що хотїли ввійти в церкву, просив милостині.
4. Споглянувши ж Петр на него з Йоаном, рече: Подивись на нас.
5. Він же дивив ся пильно на них, сподіваючись що від них прийняти.
6. Рече ж Петр: Срібла та золота нема в мене; що ж маю, се тобі даю. В імя Ісуса Христа Назорея встань і ходи.
7. І, взявши його за праву руку, звів угору, і зараз його ноги й колїна окрепились,
8. і підскочивши, став та ходив, і ввійшов із ними в церкву, походжаючи, та скачучи, та хвалячи Бога.
9. І видів його ввесь народ ходячого й хвалячого Бога.
10. А знали його, що се той, що для милостинї сидїв коло Гарних дверей церковних, і сповнили ся страхом і дивом над тим, що сталось йому.
11. Як же держав ся сцїлений кривий коло Петра та Йоана, збіг ся до них увесь народ у ходник званий Соломонів, дивуючись.
12. І вбачаючи се Петр, озвав ся до народу: Мужі Ізраїльскі, чого ви чудуєте ся сим? або чого так пильно до нас дивитись, мов би своєю силою або побожністю зробили ми, щоб ходив він?
13. Бог Авраамів, та Ісааків, та Яковів. Бог отцїв наших, прославив Сина свого Ісуса, що ви видали та відреклись Його перед Пилатом, як судив він відпустити Його.
14. Ви ні Сьвятого й Праведного відреклись, і просили дарувати вам чоловіка душогубця,
15. а Князя життя убили, котрого Бог воскресив з мертвих; Йому ми сьвідки.
16. І через віру в імя Його, сього, що бачите й знаєте, окрепило імя Його, і віра, що через Него, дала йому се сцїленнє перед усїма вами.
17. І тепер, брати, знаю, що через незнаннє зробили ви, як і князї ваші.
18. Бог же, що наперед звістив устами всїх пророків своїх про муки Христові, сповнив так.
19. Покайте ся ж і навернїть ся, щоб очистились од гріхів ваших, як прийде час покріплення від лиця Господнього,
20. і пішле наперед проповіданого вам Ісуса Христа,
21. котрого мусїло небо прийняти аж до часу новонастання всього, що глаголав Бог устами всїх сьвятих своїх пророків од віку.
22. Мойсей бо до отцїв промовив: Що пророка підійме вам Господь Бог ваш із братів ваших, як мене. Сього слухайте у всьому, що глаголати ме вам.
23. Буде ж, що всяка душа, котра не слухати ме пророка того, погубить ся з народу.
24. І всї пророки від Самуїла й після сих, скільки їх промовляло, також наперед сповіщали про днї сесї.
25. Ви ж сини пророків і завіту, що положив Бог з отцями нашими, глаголючи Авраамові: І в насїннї твоїм благословенні будуть усї народи землї.
27. Вам найперше, піднявши Бог Сина свого Ісуса, післав Його благословити вас, щоб кожен одвернувсь од лукавства свого.
1. Як же вони промовляли до народу, приступили до них священики та старшина церковна та Садукеї,
2. сердячись, що вони навчають народ і проповідують в Ісусї воскресеннє з мертвих.
3. І наложили на них руки, і оддали їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір.
4. Многі ж з них, що слухали слово, увірували; було ж число людей вірних тисяч з пять.
5. І сталось, зібрались у ранцї князі їх та старші, та письменники в Єрусалимі,
6. та Анна архиєрей, та Каяфа, та Йоан, та Александр і скільки було з родини архиєрейської,
7. і, поставивши їх посерединї, питали: Якою силою, або яким імям, зробили ви се?
8. Тодї Петр, сповнившись Духом сьвятим, рече до них: Князї людські та старші Ізраїлеві!
9. коли в нас. оце допитують ся про добре дїло (зроблене) недужому чоловікові, чим сей спас ся,
10. то нехай знане буде всїм вам і всьому народові Ізраїлевому, що в імя Ісуса Христа Назорея, котрого ви розняли, котрого Бог воскресив з мертвих; Ним сей стоїть перед вами здоровий.
11. Се камінь, зневажений од вас будівничих, що став ся головою угла;
12. і нема нї в кому другому спасення, бо й нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам.
13. Як же побачили вони сьміливість Петра та Йоана, і постерегли, що се люде невчені і прості, то дивувались; і пізнали їх, що вони були з Ісусом,
14. і, бачивши чоловіка з ними стоячого сцїленого, не мали нїчого сказати проти.
15. Звелівши ж їм вийти з ради, радились між собою,
16. говорячи: Що нам робити з сими людьми? бо велика ознака сталась через них усїм явна, що домують у Єрусалимі, і не можемо відректи.
17. Тільки ж, щоб більш не ширилось між народом, то заказом закажімо їм, щоб більш не говорили в імя сеє нїкому з людей.
18. І, покликавши їх, заповіли їм зовсїм не говорити анї навчати в імя Ісусове.
19. Петр же та Йоан, озвавшись до них, рекли: Чи праведно перед Богом слухати вас більш ніж Бога, - судіть.
20. Не можна бо нам того, що видїли й що чуди, не говорити.
21. Вони ж заказавши, відпустили їх, не знайшовши нічого, за що б їх покарати, задля народу; бо всі прославляли Бога за те, що стало ся.
22. Було бо більш сорока років чоловікові тому, на котрому стада ся ся ознака сцїлення.
23. Відпущені ж прийшли до своїх і сповістили, що казали до них архиєреї та старші.
24. Вони ж, вислухавши те, однодушно підняли голос до Бога й промовили: Владико, Ти єси Бог, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що в них;
25. котрий устами Давида, слуги Твого, промовив: Чого збунтувались погане, і люде задумують марні речі?
26. Повставали царі земні, і князї зібрались докупи на Господа й на Христа Його.
27. Бо зібрали ся оправдана сьвятого Сина Твого Ісуса, що Його помазав єси, і Ірод, і Понтийський Пилат з поганами й людьми Ізраїлськими,
28. зробити, що Твоя рука і рада Твоя наперед призначили статись.
29. І нинї. Господи, споглянь на закази їх, і дай слугам Твоїм з усякою одвагою промовляти слово Твоє,
30. і простягай руку Твою на спїленнє, і нехай ознаки й чудеса стають ся через імя сьвятого Сина Твого Ісуса.
31. А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою.
32. Множество ж вірних мали одно серце й одну душу; й нї один, що мав, не казав, що се його, а було в них усе спільне.
33. І 8 великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса, й ласка велика була на всїх їх.
34. Та й в недостатку нїхто між ними не був; хто бо був властительом земель або домів, ті, продавши, приносили гроші за продане,
35. та й клали у ногах у апостолів, і роздавали кожному, як кому треба було.
36. Так Йосія, названий від апостолів Варнава (що єсть перекладом: Син одради), левит, родом Кипрянин,
37. мавши поле, продав, та й принїс гроші, та й положив у ногах у апостолів.
1. Один же чоловік, на ймя Ананїя, в Сафирою, жінкою своєю, продав маєток,
2. та й приховав з ціни, за довідом жінки своєї, та, принїсши якусь частину, положив у ногах у апостолів.
3. Петр же рече: Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з ціни за землю?
4. Хиба, що ти мав, не твоє воно було? й продане, не в твоїй власті було? На що положив єси в твоєму серці діло таке? Ти обманив не людей, а Бога.
5. Почувши ж Ананїя слова сї, упав без духу; й обвяв страх великий усіх, що чули се.
6. Уставши молодцї, взяли його і винісши поховали.
7. І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що стало ся.
8. Озвав ся ж до неї Петр: Скажи мені, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки.
9. Петр же рече до неї: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть.
10. Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодцї, знайшли її мертву, й винїсши, поховали коло чоловіка її.
11. І обняв страх великий усю церкву і всїх, що чули про се.
12. Руками ж апостолськими дїялись ознаки й чудеса в народї многі (і були однодушні всї в ходнику Соломоновім.
13. З инших же нїхто не важив ся приставати до них, тільки величав їх народ.
14. І прибувало все більш віруючих у Господа, - множество чоловіків і жінок.)
15. Так що виносили на улицї недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ійти ме Петр, хоч тінь отїнила кого з них.
16. Сходилось же множество з околичних городів у Єрусалим, приносячи недужих та мучених від нечистих духів, і всї сцїлялись.
17. Уставши ж архиєрей і всї, що з ним (тодїшня єресь Садукейська), сповнились завистю,
18. і наложили руки свої на апостолів, та й посадили їх у громадську темницю.
19. Ангел же Господень одчинив уночі двері темничні, і вивівши рече:
20. Ійдїть, і ставши промовляйте в церкві до народу всї слова життя сього.
21. Вислухавши ж ввійшли вранцї в церкву, та й навчали. Прийшовши ж архиєрей і ті, що з ним, скликали раду і всю старшину синів Ізраїлевих, і післали в вязницю привести їх.
22. Слуги ж прийшовши, не знайшли їх у темниці, і вернувшись, оповіли,
23. говорячи; Що темницю знайшли ми замкнену з усякою осторожністю і сторожів знадвору стоячих перед дверима, та відчинивши, нїкого в середині не знайшли.
24. Почувши ж слова сї священик і старшина церковний та архиєреї, сумнівались, що б воно таке було.
25. Прийшовши ж один, сповістив їх, кажучи: Що ось чоловіки, що ви повкидали в темницю, стоять у церкві і навчають народ.
26. Тодї прийшовши старшина з слугами, привели їх без примусу; боялись бо народу, щоб не покаменував їх.
27. І привівши їх, поставили перед радою; і спитав їх архиєрей,
28. кажучи: Чи не заказом же заказувано вам навчати в імя се? І ось сповнили ви Єрусалим наукою вашою, і хочете навести на нас кров Чоловіка того.
29. Озвав ся ж Петр і апостоли, і рекли: Більше треба коритись Богу нїж людям.
30. Бог отцїв наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, повісивши на дереві.
31. Сього підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса; щоб дати покаянне Ізраїлеві і оставленнє гріхів.
32. І сьвідки Його в словах сих ми й Дух сьвятий, котрого дав Бог тим,, хто корить ся Йому.
33. Вони ж почувши запалали гнївом, і радились, щоб повбивати їх.
34. Уставши ж у раді один Фарисей, на ймя Гамалиїл, учитель закону, поважаний від усього народу, звелїв на часину вивести апостолів,
35. і каже своїм: Мужі Ізраїлські, вважайте на людей сих, що маєте робити.
36. Бо перед сими днями встав був Тевда, кажучи, що він хтось такий; до него пристало число людей з чотириста; його вбито, і всї, хто слухав його, розійшлись і обернулись у ніщо.
37. Після сього встав був Юда Галилейський під час переписі, і потяг за собою доволї народу. І сей загинув, і всі, хто слухав його, розсипались.
38. А тепер кажу вам: Відступіть ся від людей сих і оставте їх; бо коли від людей рада ся або діло се, то обернеть ся в нїщо ;
39. коли ж від Бога, то не здолїєте його знївечити, та щоб іще й противниками Божими не зробитись вам.
40. Послухали ж його, і, покликавши апостолів та побивши, заказали їм говорити в імя Ісусове, та й відпустили їх.
41. Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими.
42. І по всяк день не переставали вони і в церкві і по домах навчати й благовіствувати Ісуса Христа.
1. У тї ж дні, як намножилось учеників, було наріканнє Єленян на Євреїв, що у щоденному служенню не дбають про вдовиць їх.
2. Прикликавши ж дванайцять (апостоли) громаду учеників, рекли: Не лвчнть нам, покинувши слово Боже, служити при столах.
3. Вигледїть же, брати, сїм мужів із вас доброї слави, повних Духа сьвятого та мудрости, котрих поставимо на сю потріб.
4. Ми ж у молитві і в служенню слова пробувати мем.
5. І вподобалось слово всїй громаді; і вибрали СтеФана, чоловіка, повного віри і Духа сьвятого, та Филипа, та Прохора, та Никанора, та Тимона, та Пармена, та Миколая, нововірця з Антиохиї,
6. котрих поставили перед апостолами, і помолившись положили вони руки на них.
7. І росло слово Боже, і намножувалось число учеників у Єрусалимі вельми, й велике множество сьвящеників покорилось вірі.
8. Стефан же, повний віри й сили, робив чудеса і ознаки великі між народом.
9. Устали ж деякі з школи, званої Либертинців, та Киринейцїв, та Александрийцїв і тих, що з Киликиї та Азиї, перепитуючись із Стефаном.
10. І не здолїли встояти проти премудрости й духа, яким глаголав.
11. Тодї підгустили вони людей, щоб казали, що чули ми його, як він промовляв слова хульні на Мойсея і Бога.
12. І підбурили народ, і старшину, й письменників, і напавши схопили його, і привели в раду,
13. і поставили кривих сьвідків, що казали: Сей чоловік не перестає слова хульні говорити проти місця сього сьвятого і проти закону
14. чули бо ми, як він казав, що Ісус Назорей зруйнує місце се й перемінить, звичаї, котрі Мойсей передав нам.
15. І дивлячись пильно на него всї, що сидїли в радї, видїли лице його якби лице ангела.
1. Каже тодї архиєрей: Чи справді се так?
2. Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Месопотамиї, перш нїж оселив ся він у Харані,
3. і рече до него: вийди з землї твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу.
4. Тоді вийшовши в землї Халдейської, оселив ся він у Харанї, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете.
5. І не дав йому наслїддя в нїй нї на ступінь ноги. а обіцяв дати йому її в державу і насінню його після него, як не було в него дитини.
6. Глаголав же Бог так, що буде насїннє його захожим у землї чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років.
7. А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог, і після того вийдуть вони, та служити муть менї у місці сьому.
8. І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів.
9. А патриярхи через зависть продали ИосиФа в Єгипет; і був з ним Бог,
10. і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю.
11 Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Ханаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші.
12. Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгипті, післав отцїв наших найперш.
13. А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся званим Фараонові рід Йосифів.
14. Піславши ж ЙосиФ, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ.
15. Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші,
16. і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого.
17. Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї,
18. аж поки настав инший цар, що не знав уже ЙосиФа.
19. Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими.
20. Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяці в хатї батька його.
21. Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина.
22. І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах.
23. Як же сповнивсь йому сорокодїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.
24. І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єдиптянина.
25. Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасенне; вони ж не зрозуміли.
26. Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного?
27. Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами?
28. Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина?
29. Утік же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів.
30. А як уплило сорок років, явивсь йому в пустині під горою Сипаєм ангел Господень у поломї огняного куща.
31. Мойсей же побачивши дивувавсь видїннвм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него:
32. Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись.
33. Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, - земля сьвята.
34. Дивившись видів я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннв його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет.
35. Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі).
36. Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгипті, й на Червоному морі, і в пустиш сорок років.
37. Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте.
38. Се той, що був у зборі в пустині з ангелом, котрий промовляв до него на горі Сипаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам.
39. Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет,
40. говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало, ся з ним.
41. І зробили телця в дні ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх.
42. Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзі пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви мені сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв?
43. Ні, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого РемФана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона.
44. Намет сьвідчення був у отців наших у пустинї, як звелїв Той, Хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив.
45. Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днів Давидових.
46. Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового.
47. Соломон же збудував йому храм.
48. Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк:
49. Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого?
50. Хиба не моя рука зробила се все?
51. Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви.
52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались.
53. Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його.
54. Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него.
55. Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правиці у Бога,
56. і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.
57. Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушне на него,
58. і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклади одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом,
59. і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій.
60. Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.
1. Савло ж похваляв убийство його. Стало ся ж того дня велике гоненнє на церкву Єрусалимську і всї порозсипались по землях Юдейських та Самарийських, окрім апостолів.
2. Поховали ж Стефана побожні люде, і счинили великий плач по нему
3. Савло ж руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволікаючи чоловіків і жінок, і передавав у темницю,
4. Которі ж порозсипались, ходили, благовіствуючи слово.
5. І так, Филип, прийшовши в город Самарийський, проповідував їм Христа.
6. І вважав народ на слова Филипові однодушне, слухавши і бачивши ознаки, що він робив.
7. З многих бо, що мали духів нечистих, виходили вони, ревучи великим голосом; і многі розслаблені і криві сцїлялись.
8. І стались радощі великі в городі тому.
9. Один же чоловік, на ймя Симон, пробував перше у городі, і чарував та дивував народ Самарийський, кажучи, що він хтось великий.
10. На него вважали всі від малого до старого, кажучи: Сей єсть велика сила Божа.
11. Вважали ж на него через те, що доволї часу чарами дивував їх.
12. Як же увірували Филипу, що благовіствував про царство Боже й імя Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки й жінки.
13. Увірував же і сам Симон, і, охрестившись, пробував у Филипа; а, видївши ознаки й чудеса великі, дивував ся.
14. Почувши ж апостоли в Єрусалимі, що прийняла Самария слово Боже, послали до них Петра та Йоана,
15. котрі прийшовши, молили ся про них, щоб прийняли Духа сьвятого.
16. (Ще бо ні на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в імя Господа Ісуса.)
17. Тоді клали руки на них, і прийняли вони сьвятого Духа.
18. Видівши ж Симон, що положеннєм рук апостолських даєть ся Дух сьвятий, принїс їм грошей,
19. говорячи: Дайте й менї власть таку, щоб, на кого я положу руки, прийняв Духа сьвятого.
20. Петр же рече до него: Нехай срібло твоє з тобою буде на погибель, бо дар Божий думав єси за гроші здобути.
21. Нема для тебе частини, анї долї в речі сїй, серце бо твоє не праве перед Богом.
22. Покай ся ж у ледарстві сьому твоїм, та благай Бога: може відпустить ся тобі думка серця твого.
23. Бо в жовчі гіркости і в увязї неправди виджу тебе.
24. Озвав ся ж Симон та й каже: Молїть ся ви за мене Господу, щоб нїщо не найшло на мене, що ви сказали.
25. Ті ж, що сьвідвували, глаголавши слово Господнє, вернулись у Єрусалим, і в многих селах Самарийських благовіствували.
26. Ангел же Господень промовив Филипові, глаголючи: Устань, та йди на полуднє дорогою, що йде 8 Єрусалиму в Газу; вона пуста.
27. І вставши дійшов; і ось чоловік із Єтіопиї, євнух, вельможа Кандакиї, царицї Єтіопської, що був над усїм скарбом її; він приходив поклонитись у Єрусалим;
28. і вертав ся, а сидячи на возї своїм, читав пророка Ісаїю.
29. Рече ж Дух Филипові: Приступи та пристань до воза сього.
30. Приступивши ж Филип, почув його, як читав пророка Ісаїю, і рече: Чи розумієш, що читаєш?
31. Вія же каже: Як бо можу, коли ніхто не наведе мене? І просив Филипа, щоб, вилізши, сїв в ним.
32. Місце ж писання, що читав, було се: Як овечку на зарізь ведено Його; й як ягня перед тим, хто стриже його, безголосе, так не відкривав уст своїх.
33. У приниженню Його суд Його взято; рід же Його хто з'ясує? бо береть ся з землї життв Його.
34. Озвав ся ж євнух, і каже до Филипа: прошу тебе, про кого пророк глаголе се? про себе, чи про иншого кого?
35. Відкривши ж Филип уста свої, і почавши від писання сього, благовіствував йому Ісуса.
36. Верстаючи ж дорогу, прибули до води; й каже євнух: Ось вода; що боронить менї охреститись?
37. Рече ж Филип: Коли віруєш усїм серцем, то можна. Озвавши ся ж, каже: Вірую, що Син Божий Ісус Христос.
38. І звелїв з'упинити воза; й увійшли обидва в воду, Филип і євнух; і охрестив його.
39. Як же вийшли з води. Дух Господень ухопив Филипа, і не бачив його більш євнух; і пійшов дорогою своєю, радуючись.
40. Филип же опинивсь ув Азотї, і проходячи проповідував по всїх городах, аж доки прийшов у Кесарию.
1. Савло ж, ще дишучи грозьбою та вбийством на учеників Господніх, ї приступив до архиєрея,
2. і просив від него листів у Дамаск до шкіл, щоб, коли кого знайде, що с путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши, поприводив у Єрусалим
3. Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його сьвітло з неба,
4. і, впавши на землю, чув голова глаголючий йому: Савле, Савле, чого мене гониш?
5. Каже ж: Хто єси, Господи? Господь же рече: Я Ісус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна прати (упиратись).
6. І затрусившись та стуманівши, каже: Господи, що хочеш, щоб робив я? А Господь до него: Устань, та йди в город; і скажеть ся тобі, що маєш робити.
7. Люде ж, що йшли з ним, стояли з'умівшись, чуючи голос, нікого ж не бачивши.
8. Устав же Савло з землї; як же відтворив очі, нїкого не бачив. І вели його за руку, та й приведи в Дамаск.
9. І був він три днї невидющим, і не їв і не пив.
10. Був же один ученик у Дамаску, на ймя Ананїя; і рече йому Господь у видїннї: Ананїє! Він же каже: Ось я, Господи.
11. Господь же до него: Уставши, йди на улицю, що зветь ся Простою, та й пошукай у Юдиній хатї Тарсянина, на ймя Савла; ось бо він молить ся,
12. І видїв (Савло) у видїннї чоловіка, на ймя Ананїю, що (нїби) ввійшов і положив руку на него, щоб прозрів.
13. Відказав же Ананїя: Господи, я чув од многих про чоловіка сього, скільки він зла заподіяв сьвятим твоїм у Єрусалимі;
14. і тут має власть од архиєреїв вязати всїх, хто призиває імя Твоє.
15. Рече ж до него Господь: Іди, бо сей у мене вибрана посудина, щоб нести ймя моє перед поган, і царів і синів Ізраїлевих:
16. я бо покажу йому, скільки мусить він за ймя моє терпіти.
17. ІІійшовши Ананїя, ввійшов у господу та, положивши на него руки, рече: Савле брате! Господь Ісус, що явивсь тобі в дорозі, котрою йшов єси, післав мене, щоб ти прозрів і сповнив ся Духом сьвятим.
18. І зараз із очей йому, мов би луска, спало, і прозрів того часу, та й вставши, охрестив ся.
19. І прийнявши їжу, покрепив ся. Був же Савло з учениками, що в Дамаску, днїв кілька.
20. І зараз проповідував по школах Христа, що се Син Божий.
21. Дивувались же усї, хто чув, і казали: Чи се не той, що погубляв у Єрусалимі призиваючих се імя, та й сюди на те прийшов, щоб, звязавши їх, вести до архиєреїв?
22. А Савло вбивавсь у силу та в силу, й перемагав Жидів, що жили в Дамаску, доводячи, що се Христос.
23. Як же сповнилось доволї днїв, змовили ся Жиди, вбити його.
24. Довідав ся ж Савло про змову їх. А вони стерегли воріт день і ніч, щоб його вбити.
25. Взявши ж його ученики в ночі, спустили через мур у коші.
26. Прийшовши ж Савло в Єрусалим, пробував пристати в ученики; та всі боялись його, не діймаючи віри, що він ученик.
27. Варнава ж, прийнявши його, повів до апостолів, і розповів їм, як він дорогою видїв Господа, і як він глаголав йому, та як у Дамаску одважно проповідував імя Ісусове.
28. І ввіходив і виходив з ними в Єрусалимі.
29. І одважно проповідував імя Господа Ісуса й розмовляв і змагав ся з Єленянами; вони ж лагодились убити його.
30. Довідавшись же брати, привели його в Кесарию, та й вислали його в Тарс.
31. Церкви ж по всій Юдеї і Галилеї і Самариї мали впокій, будуючись і ходячи в страсї Господнім, а потіхою сьвятого Духа намножувались.
32. Стало ся ж, як переходив Петр усї, прийшов і до сьвятих, що проживали в Лиддї.
33. Знайшов же там одного чоловіка, на ймя Єнея, що на ліжку лежав вісїм років, будучи розслабленим.
34. І рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав.
35. І бачили його всі, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа.
36. Була ж в Йоппиї одна учениця, на ймя Тавита, що перекладом зветь ся: Сарна. Ся була повна добрих учинків і милостинї, що робила.
37. Стало ся ж, що тими днями занедужавши, вмерла вона. Обмивши ж її, положили в гірницї.
38. Як же близько була Лидда від Йоппиї, то ученики, почувши, що Петр там, післали двох чоловіків до него, просячи, щоб не загаявсь прийти до них.
39. Устав же Петр, та й пійшов а ними. Як же прийшов, повели його в гірницю; і обступили його всї вдовицї плачучи й показуючи одежу й шматтє, що їм посправляла, бувши з ними Сарна.
40. Випровадивши ж Петр усїх і приклонивши колїна, молив ся, і, обернувшнсь до тіла, рече: Тавито, встань, вона ж відкрила очі свої і, побачивши Петра, сіла.
41. Подавши їй руку, підвів її, покликавши ж сьвятих та вдовиць, поставив її перед ними живу.
42. І знане се стало по всій Йоппиї, і многі увірували в Господа.
43. Стало ся ж, що доволї днїв пробував він у Йоппиї у одного Симона кожемяки (гарбаря).
1. Був же один чоловік у Кесариї, на ймя Корнелий, сотник із роти, званої Італийською,
2. побожний і богобоязливий з усїм домом своїм, подавав він багато милостинї народові, і молив ся всякого часу Богу.
3. Видів же він у видінні ясно коло девятої години, як ангел Божий ввійшов до него й промовив йому: Корнелию!
4. Він же, глянувши на него, злякав ся, і каже: Чого, Господи? Рече ж йому : Молитви твої і милостинї твої спогадались перед Богом.
5. Пішли ж тепер у Йоппию людей та приклич Симона, що прозиваєть ся Петром.
6. Він гостює в одного Симона кожемяки, що хата його над морем. Сей скаже тобі, що маєш робити.
7. Як же пійшов ангел, що глаголав до Корнелия, покликавши він двох слуг своїх, та побожного воїна з тих, що стерегли його,
8. і розказавши їм усе, післав їх у Йоппию.
9. Назавтра ж, як буди в дорозї і наближались до города, зійшов Петр на кришу помолитись коло шестої години.
10. Став же голодний і забажав їсти; як же готовили, найшло на него захопленнє,
11. і видить небо відчинене, і що сходить до него посудина якась, наче обрус великий, по чотиром кінцям звязаний і спускаючий ся на землю,
12. в котрому були всякі чотироногі землї, і зьвірі, і повзючі, і птиці небесні.
13. І роздав ся голос до него: Устань, Петре, заколи, та й їж.
14. Петр же каже: Нї, Господи, ніколи бо не їв я нічого поганого та нечистого.
15. А голос знов вдруге до него: Що Бог очистив, ти не погань.
16. Стало ся ж се тричі; і взято знов посудину на небо.
17. Як же сумнївав ся в собі Петр, що се за видїннє було, що видів, аж ось два чоловіки, послані від Корнелия, розпитавши про Симонову господу, стали коло воріт,
18. і покликнувши спитали: Чи тут гостює Симон, на прізвище Петр?
19. Коли ж думав Петр про видїннє, рече йому Дух: Ось три чоловіки шукають тебе.
20. Уставши ж, зійди та йди з ними, не розбираючи; бо я післав їх.
21. Зійшовши ж Петр до чоловіків, посланих до него від Корнелия, рече: Ось я, кого шукаєте? Що за причина, для котрої прийшли?
22. Вони ж кажуть: Корнелий сотник, чоловік праведний, і богобоязливий, і доброї слави між усїм народом Жидівським, був наставлений від ангела сьвятого покликати тебе в господу свою і послухати словес від тебе.
23. Закликавши ж їх, угостив. Назавтра ж вийшов Петр із ними, і деякі з братів з Йоппиї пійшли з ним.
24. А другого дня увійшли в Кесарию. Корнелий же дожидав їх, скликавши родину свою і близьких приятелїв.
25. Як же стало ся, що ввійшов Петр, зустрівши його Корнелий, упав у ноги та й уклонив ся.
26. Петр же підвів його, говорячи: Встань; я таки же чоловік.
27. І, розмовляючи з ним, увійшов, і знаходить многих, що посходились.
28. І рече до них: Ви знаєте, що не годить ся чоловікові Жидовинові приставати або приходити до чужоземцїв; та мені Бог показав, щоб нїкого поганином або нечистим чоловіком не звав.
29. Тим я, не відмовляючись, прийшов покликаний. Питаю ж оце, для чого покликали мене?
30. І каже Корнелий; Четвертий день тому, як постив я аж до сієї години, а в девятій годині молив ся в дому моїм; і ось чоловік став передо мною в ясній одежї.
31. і рече: Корнелию, вислухана твоя молитва, і милостині твої згадано перед Богом.
32. Пішли ж в Йоппию та поклич Симона, що зветь ся Петром. Він гостює в господі в Симона кожемяки, над морем. Він, прийшовши, глаголати ме тобі.
33. Зараз оце післав я до тебе, і добре зробив єси, прийшовши. Нинї ж усї ми перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що звелено тобі від Бога.
34. Відкривши ж Петр уста, рече: Поправдї постерегаю, що не на лице дивить ся Бог,
35. а в кожному народі, хто боїть ся Його, і робить правду, приятен Йому.
36. Слово, що післав синам Ізраїлевим, благовіствуючи впокій через Ісуса Христа(се Господь усіх);
37. ви знаєте слово, що було по всій Юдеї, почавши від Гадилеї після хрещення, що проповідував Йоан,
38. Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою, а котрий ходив, роблячи добро та сцїляючи всіх підневолених дияволом, бо Бог був з Ним.
39. І ми сьвідки всього, що Він розбив і в землї Жидівській, і в Єрусалимі; котрого убили й повісили на дереві.
40. Сього, воскресив Бог третього дня, і дав Йому статись явним
41. не всьому народові, а сьвідкам наперед вибраним від Бога, - нам, що їли й пили з Ним по воскресенню Його з мертвих.
42. І повелїв нам проповідувати народові і сьвідкувати, що Він призначений від Бога суддею живим і мертвим.
43. Про Сього всї пророки сьвідкують, що всякий, хто вірує в Него, відпущеннє гріхів прийме через імя Його.
44. Ще, як промовляв Петр слова сї, найшов Дух сьвятий на всіх, хто слухав його.
45. І здивувались ті, що були від обрізання, котрі прийшли з Петром. що й на поган дар сьвятого Духа вилив ся.
46. Чули бо їх, що розмовляли мовами і величали Бога. Тоді озвав ся Петр:
47. Чи може хто боронити води, щоб оцім охреститись, котрі Духа сьвятого прийняли, як і ми?
48. І звелів їм охреститись в імя Господнє. Тоді просили його, щоб пробув у них кілька днів.
1. Почули ж апостоли та брати, котрі були в Юдеї, що й погане прийняли слово Боже.
2. І як прийшов Петр у Єрусалим, змагались із ним ті, що від обрізання,
3. кажучи: Що до людей, обрізання немаючих, ходив єси і їв з ними.
4. Почавши ж Петр, виложив їм рядом, говорячи:
5. Був я в городі, Йоппиї, і молячись бачив у захопленню видїннє: посудину якусь, що сходила, наче обрус великий, по чотирох кінцях спусканий з неба; і прийшов аж до мене.
6. Зазирнувши в него і розглянувши, бачив чотироногих землі, і зьвірів, і повзючих, і птиць небесних.
7. І чув я голос, що глаголав до мене: Встань, Петре, заколи та й їж.
8. Я ж сказав: Нї, Господи, бо ніщо погане або нечисте ніколи не входило в уста мої.
9. Відказав же мені голос удруге з неба: Що Бог очистив, ти не погань,
10. Се сталось тричі, і знов потягнено було все на небо.
11. І ось зараз три чоловіки прийшли в господу, де я був, послані з Кесариї до мене.
12. Сказав же мені Дух ійти з ними, нічого не розбираючи. Пішли яе зо мною і шість братів, і ввійшли ми в господу до чоловіка;
13. і звістив нам, як видїв ангела в господі своїй, що став і глаголав йому: Пішли в Йоппию людей, та поклич Симона, званого Петром.
14. Він глаголати ме слова до тебе котрими спасеш ся ти й увесь дім твій.
15. Як же став я говорити, найшов Дух сьвятий на них, як і на нас у починї.
16. Згадав я тоді слово Господнє, як глаголав він: Йоан хрестив водою, а ви будете хреститись Духом сьвятим.
17. Коли ж рівний дар дав їм Бог, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заборонити Богові?
18. Вислухавши се, замовкли, і славили Бога, говорячи: То й поганам дав Бог покаянне в життє!
19. Ті ж, що порозсипались від гонення, що сталось на Стефана, пійшли аж у Финикию, Кипр і Антиохию, нікому не проповідуючи слова, тільки одним Жидам.
20. Були ж деякі з них люде з Кипру і Киринеї, котрі, прийшовши в Антиохию, говорили до Єленян, благовіствуючи Господа Ісуса.
21. І була рука Господня з ними; і велике число увірувавши, навернулись до Господа.
22. Дійшло ж про них слово до ушей церкви, що в Єрусалимі, і післали Варнаву, щоб пійшов аж до Антиохиї;
23. котрий прийшовши і видївши ласку Божу, зрадїв, і молив усїх, щоб у постановленню серця пробували в Господї.
24. Бо був чоловік добрий, повний Духа сьвятого й віри; і прихилилось доволї народу до Господа.
25. Вийшов же Варнава в Тарс шукати Павла,
26. і, знайшовши його, привів його в Антиохию. Стало ся ж, що вони цїлий рік збирались у церкві, і навчали багато народу, і ученики в Антиохиї стали найперш звати ся Християнами.
27. Тих же днів прийшли з Єрусалиму пророки в Антиохию.
28. Ставши ж один з них, на ймя Агав, віщував духом, що велика голоднеча мав бути по всій вселеннїй, яка й постала за Кдавдия кесаря.
29. З учеників же, скільки хто міг, постановив кожен з них післати на допомогу братам, що жили в Юдеї.
30. Що й зробили, піславши до старших через руки Варнави та Савла.
1. Під той же час здвигнув цар Ірод руки, щоб мучити деяких із церкви.
2. Вбив же Якова, брата Йоанового, мечем,
3. а видївши, що се подобаеть ся Жидам, постановив схопити й Петра. (Були ж дні опрісноків.)
4. І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ.
5. Стережено ж Петра в темниці; церква ж без перестану молилась Богу за него.
6. Як же мав його вивести Ірод, спав тієї ночи Петр між двома воїнами, скований двома залїзами; а сторожі перед дверима стерегли темниці.
7. І ось ангел Господень став перед ним, і сьвітло засияло в будинку; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай боржій. І поспадали кайдани з рук його.
8. І рече ангел до него: Підпережись та підвяжи постоли твої. Зробив же так. І рече йому: Надїнь одежу твою, та йди за мною.
9. І, вийшовши, вийшов слїдом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через ангела; думав же, що видїннє бачить.
10. Минувши ж перву сторожу й другу, прийшли до залїзних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились їм; і вийшовши пройшли одну улицю, і зараз відступив ангел від него.
11. І, прийшовши Петр до себе, рече: Тепер знаю справді, що післав Господь ангела свого, і вирвав мене з руки Іродової і від усього дожидання народу Жидівського.
12. І зміркувавши, прийшов до хати Мариї, матери Йоана, званого Марком, де многі зібрались і молились.
13. Як же постукав Петр у сїнешні двері, вийшла послухати дївчина, на ймя Рода;
14. і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила дверей, а вбігши, сповістила, що Петр стоїть під дверима.
15. Вони ж сказали до неї: Збожеволіла єси. Вона ж таки говорила, що се так. Вони ж казали: Се ангел його.
16. Петр же не перестав стукати; відчинивши ж, увиділи його, та й здивувались.
17. Махнувши ж їм рукою, щоб мовчали, оповів їм, як Господь вивів його з темниці. Рече ж: Сповістіть Якова та братів про се. І, вийшовши, пійшов у друге місце.
18. Скоро ж настав день, зробивсь немалий переполох між воїнами, що стало ся з Петром.
19. Ірод же, пошукавши його, й не знайшовши, судив сторожів, та й звелїв покарати їх. І перейшовши з Юдеї в Кесарию, жив (там).
20. Лютував же Ірод на Тирян та на Сидонян. Прийшовши ж однодушно до него, й приєднавши Бласта, царського постельника, просили примирря; бо земля їх живилась од царської.
21. Призначеного ж дня Ірод, одігшись у царські шати і сівши на престолі, промовляв до них:
22. Народ же покликував: Голос Бога, а не чоловіка!
23. Зараз же поразив його ангел Господень за те, що не віддав слави Богу ; і з'їли його черви, і вмер.
24. Слово ж Боже росло і множилось.
25. Варнава ж та Савло вернулись із Єрусалиму, сповнивши службу, і взявши з собою Йоана, званого Марком.
1. Були ж у церкві, що була в Антиохиї, деякі пророки та вчителі: Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл, зрощений з Іродом четверовластником, та Савло.
2. Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: Відлучіть мені Варнаву та Савла на діло, до котрого покликав я їх.
3. Тоді вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх.
4. Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию, а звідтіля відплили в Кипр.
5. І, бувши в Саламинї, проповідували слово Боже по школах Жидівських , мали ж і Йоана за слугу.
6. Пройшовши ж остров аж до Пафи, знайшли одного чарівника, Жидівського лжепророка, на ймя Вар-Ісуса,
7. котрий був у старости Сергія Павла, чоловіка розумного. Сей, покликавши Варнаву та Савла, бажав слухати слово Боже.
8. Противив ся ж їм Єлима чарівник (так бо перекладаєть ся імя його), шукаючи одвернути старосту од віри.
9. Савло ж, - (він же) й Павел, сповнившись сьвятим Духом, і подивившись на него,
10. сказав: Ой ти, повний усякого підступу і всякого зла, сину дияволів, вороже всякої правди! чи (нїколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господні?
11. Оце ж рука Господня на тебе, й будеш слїпий, і не бачити меш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись (мацяючи) шукав, хто б його провів за руку.
12. Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою.
13. Пустивши ся ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергию Панфилську; Йоан же, відлучившись від них, вернувсь у Єрусалим.
14. Вони ж, перейшовши з Пергиї, прибули в Антиохию Писидийську, і ввійшовши в школу субітнього дня, посідали.
15. Як же прочитано з закону та пророків, післала старшина шкільна до них, говорячи: Мужі брати, коли маєте слово утїшення до людей, то промовте.
16. Вставши ж Павел і повівши рукою, рече: Мужі Ізраїлські і богобоязливі, слухайте:
17. Бог народу Ізраїлського вибрав отців наших, і підняв угору народ, як був він захожим у землї Єгипецькій, і рамям високим вивів їх з неї.
18. І до сорока літ годував їх у пустині.
19. А зруйнувавши, сїм народів у землї Канаанській, попаював їм землю їх.
20. А після сього лїт з чотириста й пятьдесять давав (їм) суддів до Самуїла пророка.
21. А потім забажали вони царя, і дав їм Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Веняминового, на сорок лїт.
22. А відсунувши його, підняв їм Давида за царя, котрому сьвідкуючи, рече: Знайшов я Давида сина Єссеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою.
23. Із його ж насіння підняв Бог по обітуванню Ізраїлеві Спаситедя Ісуса,
24. перед котрого приходом проповідував Йоан хрещеннє покаяння всьому народові Ізраїлевому.
25. Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати.
26. Мужі брати, синове роду Авраамового, і всі богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано.
27. Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що - суботи, сповнили їх, осудивши Його,
28. і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його.
29. Як же скінчилось усе, що пре Него писано, знявши з дерева, положили у гробі;
30. Бог же воскресив Його з мертвих,
31. Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми.
32. А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям,
33. що його Бог сповнив нам, дітям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогодні родив Тебе.
34. А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт.
35. Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння.
36. Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїнне;
37. Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння.
38. Відоме ж нехай буде вам, мужі к брати, що через Него вам прощенне гріхів проповідуєть ся;
39. і від чого не могли ви у законі :, Мойсейовім справдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.
40. Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:
41. Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, діло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам.
42. Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї.
43. Як же розійшлась школа, тоді многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій.
44. А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже.
45. Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили.
46. Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган.
47. Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасенне до краю землї.
48. Слухаючи ж погане, зраділи, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя.
49. Розносило ся ж слово Боже по всій тій сторонї.
50. Жиди ж наустили побожних та І поважних жінок і перших у городі, і підняли гоненне на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх.
51. Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию.
52. Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.
1. Стало ся ж в Їкониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян.
2. Невірні ж Жиди підіймали й озлобляди душі поган на братів.
3. Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.
4. Та розділилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами.
5. Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх,
6. вони довідавшись, повтікали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,
7. і там благовіствували.
8. А один чоловік у Листрі сидів невдужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий ніколи не ходив.
9. Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати,
10. рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.
11. Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.
12. Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова.
13. Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотів зробити посьвят разом з народом.
14. Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ,
15. і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуемо вам, щоб від сих дурниць навернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них.
16. Він у минувші часи попустив усім поганам ходити дорогами їх.
17. Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші.
18.1, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту.
19. Прийшли ж з Антиохиї та Їкониї Жиди, і наустивши народ, і вкаменувавши Павла, виволїкли геть з города, думаючи, що він умер.
20. Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию.
21. І благовіствувавши городу сьому, і навчивши многих, вернулись вони в Листру, і Іконию, і Антиохию,
22. укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.
23. Рукоположивши ж їм пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали їх Господеві, в котрого увірували.
24. І, перейшовши Писидию, прийшли в Памфилию.
25. А глаголавши в Пергиї слово, прийшли в Аталию,
26. а з відсіля поплили в Антиохию, звідкіля були передані благодаті Божій на дїло, котре сповнили.
27. Прибувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як Він відчинив поганам двері віри.
28. Пробували ж там час немалий з учениками.
1. І, поприходивши деякі з Юдеї, навчали братів: що коли не обріжетесь по звичаю Мойсейовому, не можете спасти ся.
2. Як же почав ся спір і немале змаганне Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павел та Варнава і деякі инші з них пійшли до апостолів та старших у Єрусалим ради сього питання.
3. Вони ж, послані від церкви, проходили Финикию та Самарию, оповідуючи про наверненнє поган; і зробили великі радощі всїм братам.
4. Прийшовши ж у Єрусалим, прийняті були від церкви і апостолів і старших, і сповістили про все, що Бог з ними зробив.
5. Устали ж деякі з єресї Фарисейської, що увірували, кажучи, що треба обрізати їх та наказати, щоб хоронили закон Мойсеїв.
6. І зібрались апостоли та старші вглянути в сю річ.
7. Як же постало велике змаганнє, вставши Петр, рече до них: Мужі брати, ви знаєте, що з давніх днїв Бог між нами вибрав мене, щоб через мої уста погане чули слово благовістя, та й увірували.
8. І Бог, що знав серця, сьвідкував їм, давши їм Духа сьвятого, як нам,
9. і не розріжнив нічого між нами й ними, вірою очистивши серця їх.
10. Тепер же чого спокутуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого нї батьки наші, ні ми не здолїли носити.
11. Нї віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, яко ж і вони.
12. Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та Павел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами.
13. Як же вмовкли вони, озвав ся Яков, говорячи: Мужі брати, вислухайте мене.
14. Симон оповів, як Бог перше зглянув ся, щоб з поган прийняти людей в імя своє.
15. З сим сходять ся слова пророчі, яко ж писано:
16. Після сього знов верну ся, і збудую намет Давидів, що впав, і руїни його збудую знов і поставлю його,
17. щоб остальні з людей шукали Господа, і всї народи, на котрих призвано імя моє, глаголе Господь, що робить оце все.
18. Звісні од віку Богові всі діла Його.
19. То ж суджу, що не треба тим докучати, которі від поган обернулись до Бога;
20. а написати їм, нехай удержують ся від ідолських гидот, та блуду, та давленого, та крови.
21. Мойсей бо від стародавніх родів має проповідуючих його по городах, і читаний по школах що-суботи.
22. Зводили тодї апостоли і старші і вся церква вибраних мужів з між себе післати в Антиохию з Павлом та Варнавою: Юду, названого Варсавою, та Силу, мужів-проводирів мізк братами,
23. написавши через руки їх так: Апостоли та старші і брати - братам з поган, що в Антиохиї, і Сириї і Киликиї, радуйте ся.
24. Яко ж чули ми, що деякі з між нас вийшовши, потрівожили вас словами і захитали душі ваші, говорячи, щоб обрізувались та хоронили закон, чого ми їм не наказували;
25. то зводилось нам, зібравшим ся однодушне вибраних мужів післати до вас з любими нашими Варнавою та Павлом,
26. людьми, що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа.
27. Післали ми оце Юду та Силу, котрі й самі розкажуть про те словом.
28. Зводилось бо сьвятому Духу та й нам, ніякої тяготи більш не накладувати вам, опріч сього конечного:
29. щоб удержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду. Від чого оберегаючи себе, добре робити мете. Бувайте здорові.
30. Послані ж прийшли в Антиохию і, зібравши громаду, подали посланнє.
31. Прочитавши ж (ті), зраділи від сього потїшення.
32. Юда ж та Сила, будучи самі пророками, многими словами втїшали братів і утверджували.
33. Пробувши ж (там якийсь) час, відпущені були з упокоєм од братів до апостолів.
34. Зводив же Сила зостатись там.
35. Павел же та Варнава пробували в Антиохиї, навчаючи та благовіствуючи слово Господнє з многими иншими.
36. По кількох же днях рече Павел до Варнави: Вернувшись одвідаємо братів наших по всіх городах, де проповідували ми слово Господнє, як вони мають ся.
37. Варнава ж раяв узяти з собою Йоана, званого Марком.
38. Павло ж не удостоїв брати з собою того, хто одлучивсь од них з Памфилиї, і не пійшов з ними на діло.
39. Постала ж ріжниця, так, що вони розлучились між собою; і Варнава, взявши Марка, поплив у Кипр,
40. Павел же, вибравши Силу, пійшов, переданий благодатї Божій від братів,
41. і проходив Сирию і Киликию, утверджаючи церкви.
1. Прийшовже у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,
2. що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.
3. Сього схотів Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всі батька його, що був Грек.
4. Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єріусалимі.
5. Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.
6. Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.
7. Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.
8. Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду.
9. І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонцю, поможи нам.
10. Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонцю, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.
11. Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию,. другого ж дня в Неаполь,
12. а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї - осада. Пробували ж ми в сьому городі кілька днїв.
13. А субітнього дня вийшли геть а города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посідавши говорили до жінок, що посходились.
14. І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголанє від Павла.
15. Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.
16. Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.
17. Ся, йдучи слїдом за Павлом та. за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.
18. Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.
19. Видївши ж пани її, що пропала надія заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв.
20. І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,
21. і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.
22. І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звеліли бити їх.
23. І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх
24. Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.
25. О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.
26. Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.
27. Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відтинені двері темниці, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтікали вязники.
28. Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нічого лихого, всї бо ми тут.
29. Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сиди,
30. а, вивівши їх геть, каже: Добродії, що менї робити, щоб спастись?
31. Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.
32. І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.
33. І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.
34. І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.
35. Як же настав день, прислали воїводи наличників, кажучи: Відпусти людей сих.
36. Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;
37. Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.
38. Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, дцо вони Римляне.
39. І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.
40. І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утішили їх, та й пійшли.
1. Перейшовши ж Амфиполь та Аполонию, прийшли в Солунь, де була школа Жидівська.
2. По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання,
3. виказуючи і доводячи, що треба було Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Ісус котрого я звіщаю вам.
4. І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало.
5. Завидуючи невірні Жиди, і назбиравши гультяїв, якихсь поганих людей, і зібравши купу, збунтували народ, і напавши на хату Ясонову, шукали їх, щоб вивести перед народ.
6. Не знайшовши ж їх, поволокли Ясона та кілька братів до городської старшини, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди поприходили;
7. Ясон прийняв їх; і всї вони йдуть проти уставів кесаревих, говорячи, що єсть иншій цар, Ісус.
8. Стрівожили ж вони народ і городську старшину, що чули се.
9. І взявши поруку у Ясона і в иншнх, відпустили їх.
10. Брати ж зараз уночі вислали Павла та Силу у Верию. Прибувши вони (туди), прийшли в Жидівську школу.
11. Сї ж були благороднїщі від тих, що в Солунї; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писаннє, чи так воно є.
12. Многі ж з них увірували, і з Єленських жінок поважних і з чоловіків не мало.
13. Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.
14. Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов ніби над море, а Сила та Тимотей зостались.
15. Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сиди та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли.
16. Як же дожидав їх Павел в Атинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий ідольству.
17. Розмовляв же в школї з Жидами та з побожними, та й на торгу що-дня з тими, з ким довело ся.
18. Деякі ж з Фидософів Епикуреїв та Стоїків змагали ся з ним; і одні казали: Що хоче сей балакайло сказати? инші ж: Здаєть ся, буде проповідником чужих богів, - бо благовіствував їм Ісуса та воскресеннє.
19. І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш?
20. Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути.
21. Усї бо Атиняне і захожі чужоземці ні про що инше не дбали, як говорити або слухати що нове.
22. Ставши ж Павел посерединї Ареопага, рече: Мужі Атиняне, по всьому виджу, що ви вельми побожні.
23. Бо, ходячи та дивлячись на божниці ваші, знайшов я жертівню, на котрій написано: Невідомому Богу. Кому ж ви, не відаючи, поклоняєтесь, того я проповідую вам.
24. Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї. Господь, не в рукотворних храмах домує,
25. нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все;
26. і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жила на всему лиці землї, відграничивши наперед призначені часи і гряницї домування їх,
27. щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас.
28. Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.
29. Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, іскуства і видумки чоловічої.
30. От же не вважаючи на часи незнання, Бог тепер повеліває всїм людям усюди каятись;
31. бо призначив день, в котрий судити ме вселенну правдою через Чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всїм, воскресивши Його з мертвих.
32. Чуючи про воскресеннє мертвих, деякі сьміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се.
33. І так Павел пійшов з посеред них.
34. Деякі ж люде, приставши до него, увірували, між котрими і Дионисий Ареопагит, і жінка на ймя Дамара, і инші з ними.
1. Після сього, покинувши Павел Атини, прийшов у Коринт,
2. І, знайшовши одного Жидовина, на ймя Авкилу, родом Понтянина, тільки що прибувшого з Італиї, і Прискилу, жінку його (бо Клавдий повелїв, щоб усї Жиди вийшли з Риму), прийшов до них.
3. А, бувши одного з ними ремесла, пробував у них і робив; були бо наметники по ремеслу.
4. І розмовляв що-суботи в школї, і пересьвідчував Жидів і Єленян.
5. Як же прийшов з Македониї Сила та Тимотей, був Павел спонукуваний духом, сьвідкуючи Жидам про Христа Ісуса.
6. Як же противились вони і хулили, струснувши він одежу, рече до них: кров ваша на голови ваші; я чистий; від нинї між погане йду.
7. І, пійшовши звідтіля, прийшов у господу одного, на ймя Юста, що поклоняв ся Богу, котрого господа була обіч школи.
8. Крисп же, шкільний старшина, увірував у Господа з усїм домом своїм, і многі з Коринтян, почувши, увірували, та й охрестились.
9. Рече ж Господь у нічному видінню Павлу: Не бій ся, тільки говори й не мовчи:
10. бо я з тобою, і ніхто не одважить ся тобі нїчого лихого заподіяти; бо в мене багато людей у сьому городі.
11. І пробував там рік і шість місяців, навчаючи між ними слова Божого.
12. Як же старостував Галион в Ахаї, напали однодушне Жиди на Павла, та й повели його перед суд,
13. говорячи, що він намовляє людей проти закону шанувати Бога.
14. Як же хотів Павел одкрити уста. каже Галион до Жидів: Жидове, коли б (тут була) кривда яка, або лихе діло, вислухав би я вас (до слова).
15. Коли ж (тут) питанне про слово, та імена, та про закон ваш, то гледїть самі; суддею бо сього не хочу бути.
16. Та й повиганяв їх із судища.
17. Тодї всі Єленяне, взявши Состена, шкільного старшину, били його перед судищем; та Галионові було про те байдуже.
18. Павел же, пробувши там ще доволі днів, попрощавшись із братами, поплив у Сирию (а з ним Прискила й Авкила), остригши голову в Кинхреях; бо зробив був обітницю.
19. Прибувши ж у Єфес, зоставив тих там, сам же, ввійшовши в школу, розмовляв з Жидами.
20. Як же просили його, щоб довший час побув у них, не зволив,
21. а попрощав ся з ними, говорячи: Притьмом мушу сьвято, що надходить, сьвяткувати в Єрусалимі; та вернусь знов до вас, коли буде воля Божа. І поплив з Єфесу.
22. А прибувши в Кесарию, вступив (до Єрусалиму), і привитавши церкву, пійшов ув Антиохию.
23. І, пробувши тут час якийсь, вийшов, проходячи рядом Галацьку сторону та Фригию, і утверджуючи всїх учеників.
24. Один же Жидовин, на ймя Аполос, родом Александриєць, чоловік вимовний і сильний у писаннях, прийшов у Єфес.
25. Сей був наставлений на путь Господень, і палаючи духом, промовляв і навчав пильно про Господа, знаючи тільки про хрещеннє Йоанове.
26. І почав одважно говорити в школі. Слухаючи ж його Авкила та Прискила, прийняли його, і виложили йому доладнїщ путь Господень.
27. Як же захотїв він перейти в Ахаю, писали брати ученикам, напоминаючи прийняти його; а він прибувши, много помагав тим, що увірували благодаттю;
28. сильно бо обличав Жидів прилюдно, доводячи писаннями, що Ісус єсть Христос.
1. Стало ся ж, як був Аполос у Коринті, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Єфес, і, знайшовши деяких учеників,
2. рече до них: Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши? Вони ж жазали йому: Ба й не чували, чи е Дух сьвятий.
3. І рече до них: У що ж ви хрестились? Вони ж казали: В Йоанове хрещеннє.
4. Рече ж Павел: Йоан хрестив хрещеннєм покаяння, глаголючи людям, щоб у Грядущого за ним вірували, се єсть в Христа Ісуса.
5. Почувши ж се, хрестились в імя Господа Ісуса.
6. І, як положив на них Павел руки, зійшов Дух сьвятий на них, і заговорили мовами, і пророкували.
7. Було ж усїх до дванайцяти чоловік.
8. Увійшовши ж у школу, промовляв одважно три місяцї, розмовляючи і доводячи про царство Боже.
9. Як же деякі закаменіли, й не слухали, злословлячи путь (Господень) перед народом, відступив од них і відлучив учеників, та й що-дня розмовляв в школї одного Тирана.
10. Се діялось два роки, так що всї, що проживали в Азиї, слухали слово Господа Ісуса, - Жиди й Єленяне.
11. І не малі чудеса робив Бог руками Павловими,
12. так що на недужих вкладали з тіла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них.
13. Почали ж деякі з тиняючих ся Жидів-заклинателів іменувати над маючими духів лукавих імя Господа і Ісуса, говорячи: Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павел проповідує.
14. Було ж якихсь сім синів Скеви Жидовина архиєрея, що се робили.
15. Та дух лукавий озвавшись, казав: Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі?
16. І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і, опанувавши їх, подужав їх так, що нагі й зранені повтікали з того дому.
17. Стало ся ж се відоме всїм Жидам і Єленянам, що жили в Єфесї; і попав страх на всіх їх, і величано імя Господа Ісуса.
18. І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої.
19. Доволі ж багато з тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усїма; і злічено ціну їх, і налїчено пятьдесять тисяч срібняків.
20. Так потужно росло слово Господнє і укріплялось.
21. Як же се сповнилось, постановив Павел у дусї, пройшовши через Македонию та Ахаю, ійти в Єрусалим, говорячи, що, побувши там, мушу й Рим побачити.
22. Піславши ж у Македонию двох послугуючих йому, Тимотея та Єраста, сам пробув (який ся) час ув Азиї.
23. Стала ся ж часу того немала трівога про Господень путь.
24. Один бо, на ймя Димитрий, золотар, що робив срібні храми Артемиди, давав ремесникам немалий заробіток.
25. Зібравши їх і инших сього дїла робітників, каже: Люде, ви знаєте, що з сього заробітку прожиток наш;
26. та бачите й чуєте, що не то в Єфесї, а мало не по всій Азиї сей Павел, пересьвідчивши, одвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворних.
27. І не тільки се ремеслу нашому грозить, прийти в упадок, та щоб і храм великої богині Артемиди не обернувсь у нїщо, і не пропало величче тієї, котрій вся Азия і вселенна покланяєть ся.
28. Вислухавши се і сповнившись гнївом, закричали, говорячи: Велика Артемида Єфеська!
29. І ввесь город був повен заколоту; і кинулись однодушне до театру, схопивши Гайя та Аристарха, Македонян, подорожніх товаришів Павлових.
30. Як же хотів Павел увійти між народ, не пустили його ученики.
31. І деякі з Азийської старшини, бувши йому приятелями, піславши до него, благали, щоб не йшов до театру.
32. Инші ж що инше гукали; була бо громада заколочена, і більша з них (часть) не знала, чого посходились.
33. З народу ж вивели Александра, і Жиди попихали його наперед. Александр же, махнувши рукою, хотів був оправдуватись перед народом.
34. Як же довідались, що він Жидовин, то всї гукали в один голос годин зо дві: Велика Артемида ЄФеська!
35. Утихомиривши ж писар народ, каже: Мужі ЄФеські, що б то був за чоловік, котрий не знав би, що город ЄФес шануватель великої богині Артемиди і Диопета!
36. А коли нїчого проти сього не можна сказати, то треба вам угамуватись і нїчого нерозважно не робити.
37. Привели бо ви чоловіків сих, що ні сьвятого не крали, нї богинї вашої не хулили.
38. Коли ж Димитрий та ремісники що з ним, мають з ким справу, то (на се) судді судять і є старости; нехай позивають один одного.
39. А коли чого иншого допевняєтесь, то у законному зборі розсудить ся.
40. Бо ще опасуємось, щоб не обвинувачено нас за сегоднїшню бучу, не маючи жадної причини, котрою могли б справдити се збіговище.
41. І, се промовивши, розпустив громаду.
1. А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.
2. Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.
3. Поживши ж (там) три місяці, як засіли на него Жиди, коли хотів був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.
4. Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.
5. Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.
6. Ми ж поплили після опрісночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днів у Трояду, де пробули сім день.
7. Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.
8. Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.
9. Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павед промовляв много, похилрзпшсь зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.
10. Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.
11. Зійшовши ж угору, переломив хліб, і попоївши, бесідував богато аж до зорі, та й пійшов.
12. Привели ж хлопця живого і втішились немало.
13. Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотівши звідтіля взяти Павла, тав бо звелів, хотівши сам ійти пішки.
14. Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.
15. А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.
16. Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.
17. З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.
18. Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,
19. служачи Господові з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся мені од Жидівського чигання,
20. і що я ні від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,
21. сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаянне перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.
22. І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся мені.
23. Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.
24. Та ні про що я не дбаю, й не дорога мені душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати евангелию благодати Божої.
25. І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.
26. Тим я сьвідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.
27. Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.
28. Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.
29. Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.
30. І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.
31. Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.
32. А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.
33. Срібла або золота або одежі, - нічого не жадав я.
34. Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оці руки мої.
35. У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щасте давати, ніж приймати.
36. І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.
37. Доволї ж було плачу у всіх, і, впавши на шию Павлові, цілували його,
38. смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.
1. Як же сталось, що ми поплили, попрощавшись із ними, то просто верстаючи дорогу, прибули ми в Кон, другого ж дня в Родос, а з відтіля в Патару.
2. І, знайшовши корабель, що плив у Финикию, сївши, поплили ми.
3. Зуздрівши Кипр і минувши його лїворуч, поплили ми в Сирию, та й пристали в Тирі, там бо треба було кораблю скинути тягар.
4. І, знайшовши учеників, пробули ми там сім день. Вони Павлові казали Духом не йти в Єрусалим.
5. А як ми скінчили днї, вийшовши пійшли ми; а всі провожали нас із жінками й дітьми аж за город; і, приклонивши коліна на березі, помолились;
6. і, попрощавшись один з одним, увійшли в корабель, вони ж вернулись до дому.
7. Ми ж, скінчивши плаванне від Тира, пристали в Птоломаїдї, і, привитавши братів, пробули в них один день.
8. Назавтра ж, вийшовши ті що а Павлом, прибули в Кесарию; і, ввійшовши в господу Филипа благовістника, одного з семи, пробували в него.
9. Було ж у него четверо дочок дївчат, що пророкували.
10. Як же пробували там много днів, прийшов з Юдеї один пророк, на ймя Агав.
11. І, прийшовши до нас, і взявши пояс Павла, звязавши руки свої і ноги, рече: Так глаголе Дух сьвятий: Чоловіка, чий се пояс, оттак звяжуть у Єрусалимі Жиди, і видадуть у руки поганам.
12. Як же почули ми се, благали ми й тамешні, щоб не йшов він у Єрусалим.
13. Озвав ся ж Павел: Що робите, плачучи та рвучи мені серце? я бо не то звязаним бути готов, а й умерти в Єрусалимі за ймя Господа Ісуса.
14. Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи: Нехай буде воля Господня.
15. По тих же днях, налагодившись, пустились у Єрусалим.
16. Ішли ж з нами й деякі з учеників із Кесариї, і вели одного Мнасона Кипрянина, старого ученика, в котрого б нам оселитись.
17. Як же прибули к Єрусалим, радо прийняли нас брати.
18. Назавтра прийшов Павел до Якова, прийшли ж і всі старші.
19. І, привитавши їх, розказував про все, що зробив Бог між поганами через служеннє його.
20. Вони ж, вислухавши, прославляли Господа, і рекли йому: Бачиш, брате, скільки тут тисяч Жидів, що увірували, а всі вони ревнителї закону.
21. Про тебе ж -дознались, що ти навчаєш відступлення від закону Мойсейового усіх Жидів між поганами, говорячи, щоб не обрізували дітей своїх, анї додержували звичаїв.
22. Що ж тепер (робити)? Конче зійдеть ся купа; прочують бо, що прийшов єси.
23. Зроби ж оце, що тобі скажемо: Є в нас чотири чоловіки таких, що мають на собі обітницю.
24. Узявши їх, очистись із ними, та й втрать ся на них, щоб обстригли голови; то й знати муть усї, що чого дознались про тебе, се ніщо, та що й ти ходиш у законі, хоронячи його.
25. Що ж до увірувавших поган, ми писали, присудивши, щоб такого нїчого вони не додержували, а тільки щоб хоронились ідолської жертви, та крові, та давленого, та блуду.
26. Тоді Павел, узявши тих чоловіків, і очистившись із ними, увійшов назавтра в сьвятилище, звіщаючи сповненнє днїв очищення, доки принесеть ся за кожного з них принос.
27. Як же вже мало сім день скінчитись, Азийські Жиди, побачивши його в сьвятилищі, збунтували ввесь народ, і наложили руки на него,
28. гукаючи: Мужі Ізраїлеві, помагайте! Се чоловік, що проти народу й закону й місця сього всіх усюди навчає, та що й Єленян увів у сьвятилище, й опоганив сьвяте місце се.
29. (Виділи бо Трофима ЄФесця у городі з ним, про котрого думали, що його увів у сьвятилище Павел.)
30. І здвигнувсь увесь город, і постало збіговище народу; і взявши Павла, виволїкли з церкви, і зараз зачинили двері.
31. Та, як хотїли вбити його, дойшла вістка до тисячника роти, що ввесь Єрусалим збунтував ся.
32. Узявши він зараз воїнів і сотників побіг на них; вони ж, побачивши тисячника та воїнів, перестали бити Павла.
33. Приступивши ж тисячник узяв його і звелїв закувати в два ланцюги, і питав, хто він такий, і що зробив.
34. І деякі кричали одно, а инші друге між народом; і, не здолївши довідатись нічого певного за гуком, звелїв вести його в замок.
35. Як же дійшов до сходів, то прилучилось, що мало не несли його воїни задля натовпу народу.
36. Ішло бо за ним множество народу з криком: Страть його!
37. А, як мали вводити Павла в замок, рече він тисячнику: Чи дозволиш сказати що тобі? Він же каже: Чи вмієш по грецьки?
38. Чи не ти єси Єгиптянин, що перед сими днями зробив бунт та вивів у пустиню чотири тисячі народу розбишацького?
39. Рече ж Павел: Я чоловік Жидовин Тарсийський, славного города Киликиї житель; прошу тебе, дозволь менї промовити до народу.
40. Як же дозволив, тоді Павел, ставши на сходах, махнув рукою до народу, й як настало велике мовчаннє, промовив Жидівською мовою, говорячи:
1. Мужі брати й батьки, вислухайте тепер мов оправданнє перед вами.
2. Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились.
3. І рече: Я справді чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож вв всї тепер.
4. Я сей путь гонив до смерте, вяжучи та віддаючи в темниці чоловіків і жінок;
5. яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.
6. Стало ся ж мені, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба.
7. І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш?
8. Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? і рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.
9. Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав мені.
10. Сказав же я: Що робити мені, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.
11. Як же не бачив я від сяйва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.
12. Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всіх тамешнїх Жидів,
13. прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тій ж години побачив його.
14. Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його.
15. Бо будеш сьвідком Йому перед усіма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.
16. А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє.
17. І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,
18. і видів Його, глаголючого мені: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.
19. А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темниці та бив по школах тих, що вірували в Тебе.
20. І як пролилась кров СтеФана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.
21. І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.
22. Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землі такого! не жити йому.
23. Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух,
24. звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него.
25. Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?
26: Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин.
27. Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи мені, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так.
28. І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому).
29. Зараз тоді відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.
30. Назавтра ж, хотівши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всій раді їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.
1. Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всій добрій совісті перед Богом до сього дня.
2. Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.
3. Тоді рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?
4. Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?
5. Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.
6. Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга. Фарисейська, покликнув у раді: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надію воскресення мертвих мене судять.
7. Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і розділилась громада.
8. Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, ні ангела, ні духа, а Фарисеї визнають обох.
9. Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.
10. І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.
11. Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.
12. Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що ні їсти муть, ні пити муть, доки не вбють Павла.
13. Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.
14. Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.
15. Тепер же ви дайте знати тисячникові й раді, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.
16. Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.
17. Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.
18. Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.
19. Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити мені?
20. Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотіли лучче розпитатись про него.
21. Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.
22. Тисячник же відпустив хлопця, звелівши нікому не казати, що се виявив єси передо мною.
23. І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотні воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотні стрельцїв на третю годину ночи;
24. і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цілого до старости Феликса.
25. Написав же й лист такого змісту:
26. Клавдий Лизия вельможному старості Феликсові: радуй ся.
27. Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.
28. Хотівши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,
29. і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та ніякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.
30. Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелівши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.
31. Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.
32. А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.
33. Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старості, поставили перед ним і Павла.
34. Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,
35. слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.
1. По пяти ж днях прийшов архиєрей і Ананїя з старшими і з речником, Тертидом якимся, і озвались вони перед старостою проти Павла.
2. Як же покликано його, почав винувата Тертил, говорячи: Дознаючи через тебе великого впокою і всякого добра, що стало ся народові сьому за твоїм дбаннєм,
3. завсїди і всюди приймаємо (се), вельможний Феликсе, з усякою дякою.
4. Та, щоб довго тобі не докучати, благаю вислухати нас у коротці, твоєю ласкою.
5. Знайшли бо ми, що чоловік сей зараза, й зачинщик бучи між усїма Жидами по вселенній, і ватажок Назорейскої єресі,
6. що й церкву зважив ся опоганити; ми його й узяли, й хотіли по нашому закону судити.
7. Пристигши ж Лизия тисячник, з великим насильством узяв його з наших рук,
8. звелівши винувателям його йти до тебе. Від него можеш сам, як схочеш, про все дознатись, за що ми винуємо його.
9. Пристали ж (на се) й Жиди, говорячи, що се так єсть.
10. Озвав ся Павел, як кивнув йому староста говорити: Знаючи від многих літ тебе суддею народові сьому, тим раднїщ про себе відповідаю.
11. Ти можеш розвідатись, що не більш, як дванайпять днів, відколи я прийшов поклонитись у Єрусалим.
12. Та й ні в церкві не знайшли мене, щоб я до кого промовляв, або робив усобицю в народі, нї по школах, нї в городі;
13. анї довести мені не можуть, у чому тепер винують мене.
14. Визнаю ж тобі се, що в сьому путю, котрий вони звуть єрессю, служу так отецькому Богу, віруючи всьому, що по закону і що в пророках написане,
15. маючи надію в Бозї, чого й самі оці сподївають ся, що має бути воскресеннє мертвих праведних і неправедних.
16. На те я й подвизаюсь, щоб мати по всяк час чисту совість перед Богом і людьми.
17. По многих же лїтах прийшов я зробити милостиню народові моєму та приноси.
18. У сьому знайшли мене очищеного в церкві, - ані з натовпом, анї з бучею, - деякі Жиди з Азиї,
19. котрим би треба перед тебе прийти й винувати, коли б що мали проти мене.
20. Або самі оці нехай скажуть, чи знайшли в менї яку неправду, як стояв я перед радою,
21. окрім одного голосу сього, котрим покликнув, стоячи між ними, що за воскресеннє мертвих я суд приймаю сьогоднї од вас.
22. Вислухавши ж се Феликс, відослав їх, докладнїщ довідавшись про путь сей, говорячи: Як Лизия тисячник прийде, розберу вашу справу.
23. І звелїв сотникові стерегти Павла, й давати волю, і нікому з його знакомих не забороняти послугувати Або приходити до него.
24. По кількох же днях, прибувши Феликс із жінкою своєю Друзилого, Жидівкою, покликав Павла, і слухав його про віру в Христа.
25. Як же говорив він про правду і здержанне, і про суд, що має бути, злякавшись Феликс, озвав ся: Тепер годі, іди; мавши час, по кличу тебе.
26. До того ж сподївав ся, що й грошей здобуде від Павла, щоб випустив його, тим же й часто прикликаючи його, бесідував з ним.
27. Як же скінчилось два роки, перемінив Феликса Порцій Фест, а Феликс хотячи угодити Жидам, оставив Павла закованого.
1. Прибувши ж Фест у ту країну, по трох днях пійшов у Єрусалим з Кесариї.
2. І явились перед ним архиєреї та значні з Жидів проти Павла, й благали його,
3. просячи ласку в него, щоб післав його в Єрусалим, змовившись, щоб його вбити на дорозї.
4. Фест же відказав, що Павла стережуть у Кесариї, і що він сам незабаром має пійти (туди).
5. Которі ж з між вас, каже, згідні в сьому, нехай ідуть зо мною, і коли що є в сьому чоловікові, нехай винують його.
6. І, пробувши у них більш десяти днів, прибув у Кесарию; назавтра ж сівши на судищі, звелїв привести Павла.
7. Як же прийшов він, обступили (його) Жиди, що прийшли з Єрусалиму, приносячи на Павла многі і тяжкі вини, котрих не змогли довести.
8. А він відказав, що нї проти закону Жидівського, нї проти церкви, нї проти кесаря нічого не провинив.
9. Фест же, хотівши Жидам угодити, озвавшись, каже Павлові: Хочеш іти в Єрусалим, і там судитись передо мною в сьому?
10. Рече ж Павел: Я стою перед судищем кесаревим; там маю суд приймати. Жидів нічим не скривдив я, як і ти добре знаєш.
11. Коли я не прав і зробив що достойне смерти, не відмовляюсь і вмерти; коли ж нема в менї нїчого, чим мене сї винують, нїхто не може мене їм видати. Покликуюсь до кесаря.
12. Тодї Фест, поговоривши з радою, відказав: Ти покликуєш ся до кесаря, до кесаря й пійдеш.
13.