У середині XVІ століття на Волині, недалеко від Почаева, у маєтку Орел жила православна поміщиця Ганна Єрофіївна Гойська, що залишилася вдовою після кончини свого чоловіка Василя Богдановича Гойського, земського судді. У ту пору через Волинь проїжджав грецький митрополит Неофіт, що їздив, як і багато східних ієрархів того часу, за допомогою в щедру православну Москву. У 1559 році, проїжджаючи через маєток Гойської, він по посиленому проханню "її милості" зупинився в її будинку. "Богобоязненна" Гойська сердечно прийняла в себе високого гостя і за звичаєм проявляла до нього найглибшу повагу і "всяке угіддя". На подяку за її гостинність митрополит Неофіт на прощання благословив її древньою іконою Богоматері із Предвічним Немовлям, що привіз із собою з Константинополя. Мабуть, він узяв цю ікону як родову заповітну святиню в благословення на далекий шлях, коли їздив до Патріарха, а потім з його доручення відправився в Росію, і завжди зберігав ікону при собі, поки Промисел Божий не підказав залишити її на Волині в привітної поміщиці. Років тридцять простояла отримана Гойською ікона в її замковій молитовні. Але от поступово домашні Гойської стали зауважувати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Слуги сповістили про це поміщицю, але вона довго не хотіла вірити їх розповідям, поки, нарешті, сама не побачила уві сні ікону "у великому світлі". "Фундушений запис", складений Гойською на початку 1597 року на будову Почаївського монастиря і такий, що має силу заповіту, кладе початок гуртожительному монастирю на горі Почаївської замість пустельної обителі, що існувала тут уже століттями. З того ж року чудотворна ікона знаходиться в Почаївському монастирі. У 1791 році ікону переносять в Успенський собор. У 1869 році ікону прикрашають золотою ризою, посипаною дорогоцінним камінням, і вставляють у зіркоподібний кіот, промені якого виложені перлами і смарагдами. Розміри ікони 30х23 см. Написано ікону темперою, древнім візантійським письмом, на липовій дошці, підбитій знизу двома дубовими шпунтами. На іконі є сім мініатюрних зображень святих на клеймах: праворуч - пророк Ілія, під ним - мученик Міна, ліворуч - первомученик Стефан, під ним - преподобний Авраамій; внизу ікони - лики трьох святих дружин: великомучениці Катерини, мучениці Параскєви і мучениці Ірини. Відомо близько 300 чудотворних ікон з образом Богоматері "Почаївська". Під час Великої Вітчизняної війни, коли Почаїв зайняли фашисти, ікону ховав у себе в будинку і зберіг її протодьякон Стратонік (†1985), шістдесят років прослужив у Почаївській Лаврі. Хресні ходи з іконою відбуваються в Почаївській Лаврі в дні святкування Успення і Різдва Пресвятої Богородиці і 23 липня (5 серпня), коли відбувається свято в пам'ять заступлення Божої Матері за обитель у 1675 році. Почаївська Лавра на честь Успення Пресвятої Богородиці заснована, як припускають, наприкінці ІX століття учнями рівноапостольного святителя Мефодія (†885), що оселилися на пустельній Почаївській горі. Близько 1240 року тут з'явилися ченці з розореного Батиєм Києва. Вони принесли сюди благословення засновників російського чернецтва - преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Можливо, київо-печерські ченці дали і назву новому місцю в пам'ять про ріку Почайню, над якою розташовувалася їхня обитель. Тоді ж, за переказом, відбулося чудо Явища Божої Матері на Почаївській горі, на якій запечатлівся слід Її правої стопи. До XVІ століття Почаївський монастир був маленькою пустельною обителлю. Наприкінці ж століття обитель почала швидко рости. У той час відбулися дві події, що зміцнили її положення: монастир одержав у дарунок чудотворну ікону Божої Матері, і на чолі його став прославлений преподобний Іов. З 1721 по 1831 рік Почаївський монастир перебував у руках уніатів, що намагалися передати його католицькій Польщі. У 1771-1783 роках уніатом графом Миколою Потоцьким був побудований грандіозний трехпрестольный собор на честь успення Пресвятої Богородиці. Собор став центром архітектурного ансамблю Лаври. У 1831 році рішенням Російського уряду Почаївський монастир був повернутий православним, а в 1833 році Священний Синод присвоїв монастирю іменування Лаври. За церковним читанням і співом Почаївська обитель прийняла традиції Олександро-Невської Лаври. Після Першої світової війни Почаїв знову перейшов до Польщі, і Лаврі, як такій, що належала колись уніатам, загрожувала передача католикам. Але увесь православний світ виступив у захист своїх святинь і відстояв їх.
ДАНИЛОВ МОНАСТИР http://sdm.infomos.ru/