У пошуках істини

На фоні вечірнього неба дивакувато химерно вимальовується чорне гілля дерев. Листя вже давно облетіло. Чути сковуючий подих зими. Повітря пахне морозом... і дощем. Ще трохи, і зовсім стемніє, кам'яні стіни і старовинні будинки, мокра бруківка – все у сутінках почорніє, набуде іншої якоїсь інтонації, немов старовинні віки заговорять тими суворими стінами, похмурими вулицями, по яких колись, кілька сотень років тому, ходили інші люди, зі своїми турботами і радощами, зі своїми думками і надіями, почуттями і переживаннями, світосприйняттям, яке, можливо, нічим не відрізнялось від теперішнього: помінялася лише зовнішня оболонка, рівень цивілізації, світ матеріальних речей, а те, що всередині – душа людини – сама вона, її сутність, залишається сталою і незмінною, незалежно від часу, місця, історичної епохи, чи культурних традицій.

Як складно все та геніально створено Богом... Скільки різних доріг, але всі вони ведуть до Бога, якщо в серці жевріє хоча б крихта божого тепла. Якщо душа не відвертається від любові, а розум прагне істини – Господь відкриє очі і обов'язково покаже вірний шлях. Потрібно лише не відвертатися від нього, а всім своїм серцем і душею прагнути осмислити силу і безмежність Божої любові до нас, сутність короткого, наче спалах, проміжку нашого життя на цій землі. Саме так – проміжку життя, спалаху іскри, від якої або загориться полум'я вічного життя, або навіки погасне, так і не пізнавши Світла. Складно, проте геніально створений світ.

Пройдуть дощі. Перші морози скують похмурі та невеселі вулиці. Та що мороз і холод для душі, в якій тепло і затишок?! Вже незабаром природа повторить свій звичний коловорот, і стануть потемнілі від часу вулиці до невпізнання привітними і святковими під білосніжним покривалом зими. А далі – і не оглянешся – як Різдво настане, - народження Спасителя світу, Іісуса Христа, який кров'ю своєю врятував нас від гріха і дарував життя вічне. Слава Богу навіки!

В серці невимовна радість і піднесення. Прости нас, Боже грішних і недостойних, тих, чиї душі зачерствіли від мирських спокус, жорстокості, немилосердя...

Все буде так, як і завжди. Так, як і за зимою завжди приходить весна, і подих її чути у повітрі повсюди, вся природа оживає, зацвітають дерева, з кожним днем все зеленішає, набуває нового відтінку,- життєрадісного, гармонійного, - як сама весна. Навіть у явищах природи закладено великий зміст. Чи не так оживає душа, і розквітає, наче весняні квіти, що тягнуться до перших променів сонця, у своєму прагненні до Бога? То ж не дамо своїм душам зачерствіти, а серцям – стати камінними, бо ми є живі, і прагнемо тепла, любові, затишку, душевної рівновоги, а без Всевишнього їх неможливо досягнути.

Іванка Шандра,
студентка 5-го курсу
Львівського медичного університету