Покаяння і молитва – духовний шлях преподобної Марії Єгипетської
Великий піст чи свята Чотиридесятниця є найважливішим і найдревнішим зі всіх постів, встановлених Православною Церквою. За прикладом сорокадневного посту Спасителя в пустині, піст вводить нас в Страсну седмицю, а потім в радість Празника празників – Світлого Христового Воскресіння.
Сорок днів посту – це одна десята частина року, яку ми присвячуємо Богу. Ще у Старому Завіті Бог повелів ізраїльтянам приносити в храм десяту частину від усього, що вони придбали за рік, щоб мати благословення у всіх ділах своїх.
Знаючи це, святі апостоли встановили і для нашої користі десяту частину року, тобто Великий піст присвячувати Богу, щоб і ми були благословенні у нашому житті.
Під час богослужінь Великого посту не тільки згадуються Євангельські події, пов’язані із земним життям, стражданням і хресною смертю Господа нашого Іісуса Христа, але кожного Великого посту християни духовно переживають ці події.
Великий піст закликає нас до покаяння, його можна уподібнити з весняним дощем, який проникає в промерзлу землю, змиває нагромаджений бруд і оновляє її для цвітіння та плодоносіння. Глибокого почуття покаяння іноді важко досягти людям тому, що покаяння – наука, яка засвоюється життям. Але кожний християнин з самого дитинства відчуває красу і тиху радість у покаянних великопісних піснеспівах.
„Покаянія отверзі ми двері, Жизнодавче”. Цей умильний піснеспів останній раз ми чуємо в суботу перед п’ятою неділею Великого посту, яка встановлена в пам’ять преподобної Марії Єгипетської. Життя святої є прикладом істинного покаяння і милосердя Божого.
У V ст. в єгипетському місті Олександрії жила симпатична дівчина Марія. В 12 років вона покидає батьківський дім і 17 років проводить своє життя гріховно.
І здавалось би, що вже не було надії повернення на шлях християнського життя... Але Милосердний Господь не хоче смерті грішників, і Своєю премудрістю навернув Марію до спасіння. Для задоволення своїх гріховних звичок Марія сіла на корабель, який прямував з паломниками в Єрусалим на свято Воздвиження Христа Господнього. Під час подорожі і в Єрусалимі вона продовжувала грішити.
В день свята Воздвиження Марія разом з народом йде в храм, щоб приложитися до Хреста Господнього. Але невидима сила зупинила її. Прикладаючи зусилля, Марія знову і знову не може увійти у храм.
Світло правди Божої освітило її розум і серце. Зрозуміла, що грішним є розпусне життя, і гріхи її не впускають у храм. Піднявши очі Марія побачила ікону Божої Матері. Слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти і поклонитися Животворящему Христу, і я більше не буду грішити”.
Марія спокійно увійшла в храм, ніщо її більше не відштовхувало. Поклонилася Святому Хресту. Вийшовши з храму, дякувала Матері Божій за отриману благодать і відчуття покаяння, і просила поради куди прямувати далі. Почула тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”. Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”.
Марія назавжди залишає безсоромне життя. Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини і в продавця дізналася дорогу,яка веде на Йордан. Пішла до ріки Йордан. Сонце вже заходило, коли Марія дійшла до храму в честь Святого Іоана Хрестителя на березі ріки. Там вона відпочила, вмилася в річці. Наступного дня причастилася в храмі, поїла хліба. Того ж дня човном переправилася на другий беріг ріки і пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню.
Сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію і не бачив її страждань, молитовного подвигу і молитви за весь світ.
На березі Йордану був древній монастир. За повелінням ангела до нього прийшов з іншого монастиря благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості. В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, кожен окремо, проводячи час в молитвах і пості аж до Вербної неділі.
Старець Зосима також пішов в пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився здалося йому, що бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем, біле волосся спадало на плечі і без одягу. Старець хотів підійти, але вона почала втікати і він ніяк не міг наздогнати її. Старець Зосима слізно почав просити: ”Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення.”
Почувся голос: „Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка, і як бачиш нічим не прикрита. Та й не я, а ти мене благословляти маєш, бо ти священик.Дай мені щось, щоб я прикрилася”.
Здивований тим, що невідома йому пустинниця назвала його ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх і він подумав, що то не жінка, а дух. Але вона сказала: „Я не дух, а грішна жінка, очищена таїнством Хрещення”. Тоді вона дозволила підійти ближче.
Старець Зосима почав слізно благати подвижницю, щоб вона розповіла йому про своє життя. Довго розмовляли, довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як, нарешті, знайшла мир душевний і радість у Господі.
Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті і просила наступного року залишитися на весь Великий піст в монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану і причастити її.
Минув рік. Старець Зосима, взявши святі дари, дійшов до Йордану. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшла вона до ріки, перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись до ніг старця і смиренно помолившись, вона причастилась. Угодниця просила старця Зосиму прийти через рік на те місце, де вперше вони зустрілись.
Минув рік і старець виконав прохання Марії і прийшов у пустиню. Але побачив подвижницю неживою, зі складеними на грудях руками, але на піску виднілися написані нею слова: вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, цей самий день, коли старець Зосима причастив її рік назад.
Як виконати волю преподобної, коли немає ніякого знаряддя в руках? Раптом старець побачив лева, який підійшов до святої і почав лизати їй ноги. Потім вирив лапами яму і тихо, наче ягня, пішов по пустині. Старець виконав волю преподобної, відспівав її, і пішов у свій монастир, прославляючи Христа.
Там розповів братії, що чув і бачив про преподобну Марію. Всі дивувались, слухаючи про милосердя Боже, зі страхом, вірою і любов’ю встановили шанувати пам’ять преподобної Марії і день кончини 1 квітня за ст.ст. (14 квітня за н. ст.). розповідь про життя преподобної Марії монахи обителі Предтечі Господнього Іоана переказували один одному. Життя преподобної Марії Єгипетської було записано святим Софронієм, патріархом Єрусалимським.
Подвиг преподобної Марії Єгипетської полягав в тому, що життя її до покаяння було гріховним, а після призвання через покаяння, піст і молитву вона досягнула святості.
Християни проводячи гідно Великий піст пізнають серцем і душею торжество пасхальної радості. Преподобна Марія через свій духовний шлях пізнала торжество істинної віри, єднання з Христом і найбільшу радість в торжестві Воскресіння Христового.
Соломія Коломийчук,
м. Львів