Як ми прийшли до Бога.
Точніше як Він нас до себе вів
Тут нам доведеться розділитися, у мене був дещо інший шлях, ніж у моїх дітей - Олени та Володимира, яким зараз 14 і 12 років. Коли я була у їхньому віці, до церкви не ходила. Тяжкий був час для мене та моїх батьків - безбожний. Памятаю, як наших шкільних вчетелів змушували чергувати на Пасху біля церкви і виловлювати “порушників” - дітей з віруючих родин, що прийшли у свято помолитись. А потім - влаштовували “розборки” з батьками, погрожуючи звільнити з роботи. Я росла атеїсткою вже у третьому поколінні. Проте ні мене, ні моїх батьків це зовсім не хвилювало. Щоправда, батьки їздили з нами на село до родини - підтримати різдв’яну традицію. Пишні застілля та веселі колядки мені запам’яталися більше, ніж служба в церкві. Розповім один випадок... Соромно признатися, але це було у моєму житті. Якось запросила мене однокласниця на Різдво до своїх родичів у село. Пригадую, як ми захоплено рахували страви і виявили, що якоїсь ще бракує до дванадцяти. Потім, вже за святковим столом, я з бабусею та дідусем Наталі дискутувала: “Чи є Бог?”. Хоч як вони стояли на своєму, я все-таки наводила “наукові” факти: ось наші космонавти були в космосі і нікого не бачили! Аж мурашки по тілу йдуть, як це згадаю. Ну ось так і жила я у “темряві”. Щось весь час муляло душу не давало спокою. Як тепер кажуть: страждала від депресії. Закінчуючи навчання у школі, активно почала замислюватись: для чого я живу, який зміст життя? Ось я помру, а що потім? В інституті так і не могла знайти відповіді. Філософія, яку ми вивчали на п'ятому курсі, трохи вселила сподівання. Але виявилось, що і вони - мудреці світу цього - не знають, для чого живуть і що буде з ними далі. На той час я вже була переконана: не може все так премудро і гармонійно влаштуватися само по-собі, із хаосу. Мусить бути розумний і люблячий Творець. Люди називають Його Богом. Але хто Він і для чого все створив? Чому існує зло? Мої пошуки істини привели до прагнення пізнати Бога. Позаду залишилось товариство “Жива етика”, секта івановців, товариство ювенологів (тих, хто бажає бути молодим та здоровим до старості літ) та інші моральні пошуки, а в душі і далі пустка... І безліч запитань! Тим часом трапилось те, що часто стається з людьми в молодому віці - я вийшла заміж. Сім’я, народження довгожданної дочки якось непомітно відсторонили мої роздуми про причини буття. Я була щаслива. І здавалося знайшла сенс життя... Чоловікові порадили - щоб дитина росла здоровою, треба її охрестити. Я вже потрохи знайомилась з Євангелієм, де написано, що жінка має слухатися свого чоловіка, і погодилась. Дізнавшись, що батьки не брали церковного шлюбу, а мала дитинка до того ж взагалі не хрещена, священик з греко-католицького монастиря відмовився хрестити дівчинку. Що робити? Мене тут же охрестили, нам дали шлюб і охрестили нашу донечку. Можливо для мене ці події відбувалися формально, але свій позитивний відбиток на стан моєї душі вони мали. Я почала вчити ” Богородице Діво...”, “Вірую...”. (“Отче Наш” мене якось в дитинстві навчила одна сектантка, яка змусила вивчити цю молитву під страхом загибелі моїх батьків та сестрички. Кінець світу, дату якого вона вказала точно, так і не настав, але молитву я вивчила твердо і в тяжкі хвилини пригадувала, за те я щиро вдячна цій жінці). Якось повернувся чоловік додому трохи збентежений: “Ти знаєш я мав розмову з Василем Жданкіним, він православний. Ходить у церкву на Короленка, складає пісні про віру православну і співає їх сам. Ми повинні бути православними, це єдина істина віра!” Не скажу, що на той момент я теж була у цьому переконана, але оскільки у нас важко складалось подружнє життя, подумала, що, можливо, також принявши православну віру все налагодиться і в сім’ї, нарешті, буде мир і щастя. У хрестильній помазував святим миром нас і наших дітей незабутній отець Гордій. Ось і ми уже православні! А запитань ще так багато: як хреститись, поститись, як дітей виховувати і багато-багато інших. Все до дрібниць цікавило. Ох, і дісталось же від нас, батьків, наприкінці дев’яностих років нашій дорогій церковній вчительці Зої Гнатівні. Ніби недільна школа для дітей, а ходили всі разом, і батьки і діти. І пізнали Бога разом! Коли молились на службі і слухали хор, як хотілось співати, аж серце щеміло! З часом і цього трепетного послуху Господь сподобив. Слава Тобі, Боже наш! Мабуть, варто було пройти такий тернистий шлях, щоб відшукати Бога і цінувати це! Озираючись назад, усвідомлюєш: всюди була Його турботлива опіка. Навіть у падіннях і скорботах, як Він допомагав. Мої діти не пам’ятають того часу, коли ми жили без Бога. Вони впевнені - ми завжди були в церкві. Ми знаємо, що зміст цього життя полягає у тому, щоби підготувати себе для нашої Батьківщини, для раю. Зміст життя - спасіння душі.
З любов’ю у Христі грішна раба Божа
Тетяна та діти Олена і Володимир, м. Львів