З життя Православ'я
Олександрія була заснована як портове місто в 332-331 р. до Р.Х. Олександром Македонським на західному березі дельти ріки Нілу в Єгипті. Як резиденція династії Птолемеїв вона стала осередком елліністичної науки і Культури. Саме тут був зроблений перший переклад Біблійних книг з єврейської на грецьку, котрий називається Септуагінта - переклад Сімдесятьох Толковників. Цей переклад сприяв поширенню християнства в античному світі, і саме він ліг в основу слов'янських перекладів Біблії. Найбільш авторитетна традиція приписує заснування Олександрійської Церкви апостолу Марку. Це могло відбутися в 39-40 р. Він благовістив у Єгипті, Фіваїді і Пентаполі, заснував багато церков в Олександрії і мученицьки завершив там свій земний шлях за одними даними у 62-му році, за іншими - у 68-му році. Його тіло було поховано в церкві Букола. У цій церкві згодом біля гробу Апостола знаходили вічний спокій його наступники по Олександрійській кафедрі. Це місце притягувало до себе безліч прочан. У 828 році венеціанські купці таємно викрали мощі Апостола і перевезли їх у Венецію. Спочатку юрисдикція Олександрійської Церкви поширювалася на Єгипет і частину Північної Африки, що входила в Римську імперію.
БОРОТЬБА 3 ЄРЕСЯМИ В ОЛЕКСАНДРІЙСЬКІЙ ЦЕРКВІ
Становлення Церкви відбувалося у протистоянні з різного роду сектами, що існували в багатонаціональному місті. Ця боротьба богословської думки з єресями привела до формування Олександрійської богословської школи, найвизначнішими представниками якої були Климент Олександрійський і Оріген. В ІІ-ІІІ ст. Олександрійська Церква знала чимало мучеників і сповідників за віру Христову, що терпіли страждання від язичників і місцевої влади. Серед них - потерпілий у 311 році предстоятель Церкви святий єпископ Петро. У IV - VI ст. Олександрія стає місцем палких богословських дискусій. До піднесення Константинополя Олександрія була головним християнським центром на Сході, чому її єпископи і носили титул "папа". Аріанські суперечки, що почалися в Олександрії, висунули місцевих єпископів на передній край боротьби з єрессю. Необхідно особливо відзначити святителя Афанасія Олександрійського, що займав кафедру з 328 по 373 р. У боротьбі з єрессю Несторія прославився знаменитий святитель Кирил Олександрійський (412-444 р.). Однак послідовники св. Кирила, зокрема його наступник по кафедрі Діоскор (444-451), невірно витлумачив деякі положення самого вчення. На IV Вселенському Соборі Діоскор був усунутий. Це стало початком занепаду колись великої кафедри. У значній мірі цьому сприяло те, що в самій Церкві довгий час йшла боротьба між моно-фізитськими і православними єпископами. Це призвело до того, що основна частина християнського населення Єгипту ухилилася в єресь і утворила Коптську церкву, що дотримується монофізитського вчення. Це призвело до занепаду Олександрійського Патріархату як у церковному, так і в богословському відношенні. Занепад самого міста Олександрії почався з часу його завоювання арабами в 642 році.
ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ЦЕРКВА В ПЕРІОД ТУРЕЦЬКОГО ПАНУВАННЯ
З захопленням Константинополя (1453) турками-османами турецьке панування поступово поширюється не тільки на Близькому Сході, але і на африканському континенті. У 1517 р. Єгипет був захоплений турками і перетворений у частину Османської імперії. Життя Олександрійської Православної Церкви в період турецького панування мало чим відрізнялася від попереднього періоду тисячолітнього панування мусульман у Єгипті. Своєю нечисленною паствою керував фактично сам Патріарх, при якому іноді був ще один архієрей. Духовенство було малограмотним. Олександрійська Церква мала один храм в Олександрії, один у Рахитії, один у Даміетгі і чотири в Каїрі. Малочисельність православного населення і важке фінансове становище справляли гнітюче враження. Церква жила завдяки підтримці інших Православних Східних Патріархатів і щедрої допомоги з Росії. Відбувається остаточне оформлення залежності східних патріархів від Константинопольського престолу, з 1517 по 1846 роки вони мають
свою резиденцію у Фанарі. Однією з проблем стає посилення католицької і протестантської пропаганди у Східному Середземномор'ї. Певну роль у протидії їм зіграв патріарх Кирил Лукарис (1601-1620), який з 1612 р. тимчасово керував Константинопольською Церквою, але через підступ католиків змушений був залишити Константинополь. Після кончини Вселенського Патріарха Тимофія II (4 листопада
1620 р.) Синод Константинопольської Церкви одноголосне обрав чеснотою і мудрістю відомого Кирила Лукариса, а на Олександрійський престол був обраний Герасим Спарталіотіс (1620-1636).
У 1805 році Мухамед-паша домагається політичної незалежності Єгипту, однак одночасно посилюються антихристиянські настрої місцевого населення. Як реакція на антихристиянський погром, Великобританія вводить у 1882 році в Єгипет свої війська, і тільки в 1922 році країна знову отримує незалежність.
ВІДРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ В XX СТОЛІТТІ
З 1926 по 1935 роки Церквою керував патріарх Мелетій (Метаксакис), що був до цього архієпископом Афінським і патріархом Константинопольським. З його ім'ям пов'язане відродження Олександрійського Патріархату. До моменту його прибуття в Єгипет там було 8 храмів, 40 священиків і 2 монастирі без ченців. 15 травня 1930 р. Патріарх Мелетій підписав Положення про священицьке служіння, що упорядковує життя духовенства. 13 листопада 1931 р. Мелетій виробив спеціальне положення про Синод, що не може збиратися без Патріарха. Відповідно до цього закону, Патріарх обирається духовенством і православною паствою незалежно від національної ознаки. Якщо обраний Патріарх не має єгипетського підданства, він його приймає й отримує визнання з боку влади країни. Протягом XX ст. при Олександрійських Патріархах Христофорі II (1936-1967), Миколі VI (1968-1986) і Парфенії III (1987-1996) Церква розширила свою юрисдикцію на весь африканський континент. У своїй церковній політиці Олександрійська Церква орієнтується традиційно на Константинопольську Церкву, яку цілком підтримує у всіх міжправославних і міжхристиянських проблемах. Що ж стосується православного населення Єгипту, то наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. воно значно скоротилося в зв'язку з виїздом частини грецького населення в Грецію й інші країни. Це пояснюють посиленням фундаменталістських настроїв у Єгипті. Завдяки місіонерській діяльності першосвятителів і святителів Олександрійської Церкви в таких країнах як Уганда, Кенія, Камерун, ПАР, Туніс, Лівія, Ефіопія, Зімбабве та ін. вдається зберегти Православ'я на африканському континенті. Саме негритянська частина Православної Церкви є найбільш активною. У Найробі (Кенія) діє Духовна Семінарія.
СУЧАСНИЙ УСТРІЙ ЖИТТЯ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ
В даний час віруючих у всій Олександрійській Церкві налічується приблизно 500 тис. чоловік. До складу Церкви входить разом з Олександрійською архієпископією 15 єпархій. Крім єпархіальних архієреїв, є 8 вікарних єпископів, що займають ті чи інші адміністративні посади. Приблизно 300 парафіяльних священиків обслуговують 400 парафій. Існує три монастирі: -в Олександрії - св. Сави Освяченого; -у Каїрі - свят. Минолая; -у Старому Каїрі - св. вмч. Георгія. У 1855 році, за клопотанням митрополита Московського Філарета (Дроздова) у Москві було відкрите Олександрійське подвір'я, однак після 1917р. воно було закрите і відкрилося лише в жовтні 1956 р. в Одесі. З квітня 1999 р. подвір'я знову знаходиться в Москві. З 1945 р. в Олександрії існує подвір'я Російської Православної Церкви. Крім патріарших канцелярій в Олександрії і Каїрі, діє Олександрійська Патріарша бібліотека, заснована ще Патріархом Ісааком (941-954). У бібліотеці 452 рукописи, 1650 томів давньоїлітератури, а також сучасних богословських видань. З 1908 р. видаються журнали "Церковний Маяк" і "Пантенос", а з 1896 р. грецька громада Єгипту видає газету "Світло". Щорічно видається календар Олександрійської Церкви. Різні синодальні комісії (фінансова, юридична, ревізійна, з господарських, видавничих, місіонерським, міжправославних і міжхристиянських питань) підпорядковані Патріарху. Олександрійська Православна Церква є членом ВСЦ і членом Близькосхідної Ради Церков, активно бере участь в екуменічному русі. Ще в 1926 р. Церква при Патріарсі Мелетії II перейшла на новий стиль, проте, вона продовжує підтримувати братерські відносини з усіма Православними Церквами.
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ
Нинішній Папа і Патріарх Петро VII обраний на кафедру в 1997 році. Народившись у 1949 році на Кіпру, він у 1978 р. закінчив богословський факультет Афінського університету. У 1983 р. став єпископом і виконував своє служіння у Центральній Африці. Як митрополит Камеруну і Східної Африки (з 1994 року), обраний на посаду глави Церкви.
Матеріал підготувала Оксана Жаборинська