"Добре, що я все ж таки в касці", - радісно вигукнув фотокор, коли вже вдруге вдарився об стелю підземелля на вході. "В казці, в казці, казці" - відлунило провалля довжелезного тунелю.
Перед тим, як почати спуск у підземні лабіринти Львова, ми довго пояснювали допитливій бабусі, що ліземо в каналізацію, аби провести розмінування Львова за наказом міського голови. Небагаточисельні відвідувачі львівського Гайд-парку (по-львівськи - "Клумби") жодного інтересу до нашої експедиції не виявили, й ми почали спуск, у супроводі зацікавленого погляду бронзового Шевченка. Коли очі починають звикати до темряви, ліхтарик вихоплює вічні камені середньовічного Львова.
Львів, як і кожне середньовічне місто, мав складну систему фортифікацій, які будувались у різних місцях і в різного часу. Найдавніші фортифікаційні споруди на Княжій горі датовані ще ХIII століттям. Сама Княжа гора через свою стрімкість, очевидно, підземних ходів не мала. Перші підземні ходи з'явились за кілька десятиліть, власне, за межами міських укріплень. Стрімке збільшення кількості підземних переходів почалось у XIV - XV сторіччях, тоді поза межами мурів розпочали будувати окремі об'єкти - церкви й монастирі. Кожна з цих споруд могла витримати нетривалу облогу, однак тривала їх оборона була неможливою, й будівничі про всяк випадок сполучали ці приміщення таємними переходами з містом.
Наш провідник, начальник дільниці "Львівводоканал" Геннадій Андропов викрикує: "Обережно!" Міцніше стискаю шнур. Попереду Геннадій, потім я, фотокор, двоє хлопців з бригади Андропова. Всі тримаємось за один, воістину, рятівний шнур. Крок праворуч - і нас понесуть стрімкі води закутої в бетон річки Полтви. Дно цієї могутньої, тепер каналізаційної, річки вистелено гладесенькою австрійською бруківкою. Десять років тому, в ці брудні води звалився міліціонер, який охороняв підземелля під час першотравневої демонстрації. Бідолаху виловили аж через півтора кілометри, на вулиці Хімічній, добре потовченого, але, на щастя, живого.
Час від часу з колектора виловлюють і тла винно й невинно убієнних, а також добряче проіржавілу зброю. Повинен розчарувати невігласів: смороду майже немає, повітря досить чисте. Гіди пояснюють, що ближче до витоку запахи насиченіші, там же розкошують щурі. Розповіді про метрових гризунів це, звичайно, байки, а от особини на 30-40 сантиметрів - не дивина. З напруженням вдивляюся в темряву, але жоден пацюк так і не з'являється.
- Та чого ти переживаєш? - заспокоюють супроводжувачі, - напиши - "бачив" та й по всьому". В пітьмі я всміхаюся. Промінь освітлює дивний яйцеподібний лаз...
Як пояснив мені напередодні завсектором Центрального державного історичного архіву України Іван Сварник, підземні ходи в сиву давнину були старанно замаскованими, а інформація про них - цілком таємною. Саме тому жоден план будівлі й фортифікацій не містить відомостей не лише про підземні ходи, а й про нижні яруси (підземелля). На теренах Львівщини єдиний реальний підземний хід було відкрито при шляхових роботах на початку ХХ століття. Весь шлях пройти лабіринтом не вдалось, але його план було опубліковано палким аматором-архіваріусом Яворським.
... Яйцеподібний хід виявився старовинною каналізаційною рурою, які раніше робили не круглими. На стіні бачимо величні білі соляні сталактити. Деякі розгалуження замуровані. Колись у роки війни в цих катакомбах шукали порятунку від смерті львівські жиди. Один з чудом уцілілих потім відзняв про ці страждання фільм. 1947 року НКВС підвищило рівень води в колекторі - була підозра, що вояки Степана Бандери переховували в одній з криївок зброю. Час від часу заплутаними ходами блукають львівські безпритульні.
Підземелля, часто досить великі, є практично під кожною будівлею ХIV - XVI століття. Вони служили передовсім складами, оскільки Львів був центром міжнародного гендлярства. Ще й зараз іноді знаходять вина з Кіпру й Мальвазії.(???) А от підземелля церков використовувались і як некрополі. В разі військової небезпеки тут переховували коштовності й багатих парафіян. Нещодавно великий скарб золотих монет було знайдено археологами в підземеллі костьолу Марії Магдалини.
Тішусь тим, що я в гумовицях, бо під ногами починає хлюпати. Доходимо до розгалуження біля Оперного театру (Полтва його фундамент обминає) й повертаємо назад. Біля лазу дивлюсь на годинник: львівську "стометрівку" ми пройшли за 40 хвилин. Час під землею плине швидше.
Очевидно, це єдина втіха для небіжчиків.
Микола САВЕЛЬЄВ,
"День"
| Зміст розділу | || Обговорити на форумі || | На головну |