Від подружжя — і щастя тимчасове, і спасіння вічне. Тому до нього приступати потрібно не з легковажністю, а зі страхом і обережністю. Добрим подружжям благословляє Бог. Тому:
а) будь благочестивим, відданий Богу, на Якого уповаючи, молись, щоб Сам Він послав другу половину, угодну Йому і спасительну тобі;
б) шукаючи подружнього союзу, не допускай лихих цілей, чи пристрасної примхи, чи корисливості, чи марнославства, але ту одну, яку Бог визначив, — взаємну допомогу в тимчасовому житті ради вічного, в славу Божу і благо інших;
в) коли найшов, прийми, як дар Божий, з вдячністю до Бога, скільки з любов’ю, стільки ж і з шануванням до цього дару
(Свт. Феофан Затворник).Коли Господь та не будує дому, - дарма працюють його будівничі (Пс. 126, 1)
Молода, юна душа, вступаючи в шлюб, пам’ятай, що немає в житті більш відповідального, більш значного, більш впливаючого на все життя рішення, ніж рішення вступити в шлюб і вибір супутника життя. Нехай подасть тобі Господь освідомити це і зробити все необхідне, щоб запобігти помилці. Від твого рішення буде залежати — проживеш ти це життя радіючи чи з гіркими сльозами; почерпнеш ти в шлюбі нові сили, чи зігнешся під непідсильним ярмом і захирієш або, ще гірше, зломишся і загинеш духовно (а може і фізично), як гине більшість.
Суть шлюбу в тім, щоб приносити радість. Розуміється, що подружнє життя – життя найбільш щасливе, повне, чисте, багате. Це встановлення Господа про досконалість.
Божий промисел в тім, щоб шлюб приносив щастя, щоб він робив життя і чоловіка, і жінки більш повним, щоб ні один із них не програв, а обоє виграли. Якщо все ж таки шлюб не стає щасливим і не робить життя багатшим і повнішим, то вина не у самому зв¢ язку шлюбу; вина в людях, які ними з¢ єднані.
Шлюб - це Божественний обряд. Він був частиною задуму Божого, коли Той створював людину. Це найтісніший зв’язок на землі.
Після укладення шлюбу перші і головні обов¢ язки чоловіка - по відношенню до його жінки, а в жінки - по відношенню до чоловіка. Вони двоє повинні жити один для одного, відати один за одного життя. Шлюб - це з’єднання двох половинок в єдине ціле. Два життя зв’язані разом в такий тісний союз, що це більше вже не два життя, а одне. Кожний до кінця свого життя несе священну відповідальність за щастя і найвище благо іншого
.Сім’я зароджується на почутті любові двох, які стають чоловіком і жінкою; на їхній любові і згоді будується вся сімейна будівля. Похідна цієї любові — батьківська любов і любов дітей до батьків та між собою. Любов — це постійна готовність відати себе іншому, піклуватися про нього, оберігати його; радіти з його радощів, як зі своїх, і сумувати його горем, як своїм горем. В сім’ї людина змушена розділяти печаль і радість іншого не тільки з почуттям, але зі спільності життя. В шлюбі горе і радість стають спільними. Народження дитини, її хвороби або навіть смерть — все це об’єднує подружжя, посилює і поглиблює почуття любові.
В шлюбі, любові людина переносить центр інтересів, світовідчуття із себе в іншого, позбавляється свого егоїзму і егоцентризму
, занурюється в життя, входячи в нього через іншу особистість: в якійсь мірі вона починає бачити світ очима двох. Любов, яку ми отримуємо від подружжя і дітей, дає нам повноту життя, робить нас мудрішими і багатшими. Любов до подружжя і до своїх дітей поширюється трошки в іншій формі на інших людей, які ніби через наших коханих стають нам ближчі і зрозуміліші.Чернецтво корисне для тих, хто багатий любов’ю, а звичайна людина навчається любові в шлюбі. Одна дівчина хотіла іти в монастир, але старець сказав її: "Ти не вмієш любити, виходь заміж". Вступаючи в шлюб, потрібно бути готовим на повсякденний, щогодинний подвиг любові. Людина любить не того, хто її любить, а того, про кого вона піклується, і піклування про другого збільшує любов до того другого. Любов всередині
сім’ї збільшується на взаємній турботі. Розпізнавання здатностей і можливостей членів сім’ї, взаємодоповнення психології і фізіології чоловіка і жінки створюють пильну необхідність дієвої і уважної любові один до одного.День весілля потрібно пам’ятати завжди і виділяти його особливо серед інших важливих дат життя. Це день, світло якого до кінця життя буде освітлювати всі інші дні. Радість від укладення шлюбу не бурна, а глибока і спокійна. Коли з’єднуються руки і читаються святі молитви, схиляються ангели і тихо співають свої пісні, а потім вони огортають щасливу пару своїми крилами, коли починається їхній спільний життєвий шлях.
Подружня любов — дуже складний і багатий комплекс почуттів, відносин і переживань. Людина, за ап. Павлом (1 Фес
. 5, 23), складається з тіла, душі і духу. Проникливий зв’язок всіх трьох частин людського існування з другим можливий лише в християнському шлюбі, який надає відносинам чоловіка і жінки винятковий характер, незрівнянний з іншими відносинами між людьми. Тільки їх ап. Павло порівнює з відносинами Христа і Церкви (Єф. 5, 23-24). З другом — духовні, душевні і ділові контакти, з блудницею і блудником — тільки тілесні. Чи можуть бути духовними відносини між людьми, якщо відкидається існування духа і душі, якщо стверджується, що людина складається тільки з плоті? Можуть, оскільки дух існує незалежно від того, приймаємо ми його чи не приймаємо, але вони будуть нерозвинутими, непізнаними і водночас сильно розпущеними. Християнські відношення чоловіка і жінки потрійні: тілесні, душевні і духовні, що і роблять їх постійними і нерозривними. "Полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом" (Бут. 2, 24; див. також Мф. 19, 5). "Що Бог з’єднав, того чоловік нехай не розлучає" (Мф. 19, 6). "Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив церкву... Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує і гріє її" (Єф. 5, 25-29).Ап. Петро закликав: "Чоловіки, поводьтеся розсудливо з жінками... віддаючи їм честь, як співспадкоємницям благодатного життя" (1 Пет
. 3, 7).За словами Сент-Екзюпері, в кожній людині потрібно бачити посланця Божого на землі. Це відчуття повинно бути особливо сильним по відношенню до подружжя.
З цього випливає відомий вислів "жінка нехай боїться свого чоловіка
" (Єф. 5, 33), — боїться образити його, боїться стати зневагою його честі. Боятися можна від любові й поваги, боятися можна від ненависті й жаху.Добра, благодатна боязкість повинна жити в серцях подружжя, бо вона породжує увагу до люблячого, оберігає
їх відносини. Потрібно боятися робити все те, що може образити, засмутити іншого, й не робити всього того, про що не хотілося б сказати жінці або чоловіку. Це — страх, що зберігає шлюб.До тіла жінки - християнки потрібно відноситися з любов’ю й повагою, як до творіння Божого, як до храму, в якому повинен жити Дух Святий. "Хіба ж не знаєте, що ви храм Божий", — писав ап. Павло (1 Кор
. 3,16), — "що тіла ваші є храм Святого Духа" (1 Кор. 6, 19). Навіть якщо тіло ще тільки в потенції може стати храмом Божим, то до нього потрібно ставитися з благоговінням. Тіло жінки повинно бути храмом Духа Святого, як і чоловіка, але воно також є місцем таємного зародження нового людського життя, місце, де створюється той, кого батьки повинні виховати для участі в своїй домашній церкві як члена Христової Вселенської Церкви.Вагітність, пологи й годування — ті фази життя сім’ї, коли неначе особливо яскраво висвітлюється турботлива любов чоловіка до жінки, неначе проявляється його егоїстично-пристрасне до неї відношення. В цей час з жінкою потрібно поводитися розважливо, особливо уважно, любовно, "як з немічним сосудом" (1 Пет
. 3, 7).Вагітність,
пологи, годування виховання дітей, постійне піклування один про одного — це все сходинки на тернистій доріжці в школі любові. Це ті події внутрішнього життя сім’ї, які сприяють посиленню молитви й входження чоловіка у внутрішній світ жінки.На жаль, про те, що шлюб є школа любові, просто не задумуються: в шлюбі шукають самоствердження, задоволення власної пристрасті або ще гірше — власної хіті.
Коли шлюб любові замінюється шлюбом страсті, тоді лунає крик:
Только слышь
Убери проклятую ту,
Которою сделал моей любимой.
(Маяковський)
Коли в "любові" та в шлюбі шукають власних інтересів та приємних емоцій, з’являється профанація любові та шлюбу й закладаються зернята ранньої або пізньої його загибелі:
Нет, не тебя так пылко я люблю,
Не для меня красы твоей блистанье:
Люблю в тебе я прошлое страданье
И молодость погибшую мою.
(Лермонтов)
На місце предмета насолоди й наложниці давнього світу і Сходу християнство ставить жінку — сестру во Христі (1 Кор
. 9, 5), співнаслідницю благодатного життя (1 Пет. 3, 7). Шлюб може існувати і поглиблювати свій зміст й без фізичних зносин. Не вони складають основну сутність шлюбу. Цього світський світ часто не розуміє.Всіляке ставлення до жінки
або чоловіка (не в шлюбі або навіть в шлюбі) лише як до джерела тільки тілесної насолоди з християнської точки зору є гріх, бо воно припускає розчленування триєдиного людського існування, робить частину його річчю для себе. Воно свідчить про невміння керувати собою. Жінка носить — чоловік залишає її, бо вона не може з блиском задовольняти його пристрасть. Жінка годує — чоловік іде, бо вона не може приділити йому достатньої уваги. Гріхом є навіть небажання іти додому до вагітної або змученої та безпричинно (може, це тільки так здається) плачучої жінки. Де тоді любов?З вини тих, хто поженився, одного або двох, життя в шлюбі може стати нещасним. Можливість в шлюбі бути щасливими дуже велика, але не можна забувати й про можливість його розпаду. Тільки правильне й мудре життя в шлюбі допоможе досягнути ідеальних подружніх відносин.
Позаду гарне православне Таїнство вінчання. Попереду - нове, наповнене високим смислом та великою відповідальністю життя. Що побажати молодим? Що сказати вже прожилим в шлюбі парам?
Господь подарував цим людям прекрасну можливість: знайти зміст подружжя, побачити і викоренити в
собі все те, що заважає на складному спільному шляху до Небесного Царства. Це нелегко, але можливо. Адже тепер шлюб освячений Богом, а нова сім¢ я стала малою церквою. Який блаженний вінець уготовив молодятам Господь! Потрібно ж зовсім небагато: не розслаблятися самим, не переставати трудитися над своїми відносинами, не попускати собі розслаблятися навіть в дрібницях. І Господь, бачучи таке терпіння і старання, обов’язково нагородить і спокійним сімейним життям, і тихою старістю, і розумними благочестивими дітьми і, врешті-решт, нормальним суспільством, нормальною країною й відродженим інститутом православного шлюбу та православної сім’ї. Адже християни - сіль землі і світло для світу. „Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною. Вона вже ні до чого не придатна, як тільки хіба викинути її геть на потоптання людям... Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І, засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, а на свічнику, і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5, 13-16). Нехай дарує Бог терпіння і любов один до одного во Христі Ісусі кожній православній сім’ї. І нехай кожен із нас, з Божою допомогою, буде володарем над своїм серцем і зуміє зберегти любов в законному шлюбі: “Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершеності. І нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликані в одному тілі” (Кол. 3, 14-15).Шлюб святий, коли він, освячений Церквою, охоплює всі три сторони людського існування: тіло, душу і дух, коли любов подружжя допомагає їм духовно зростати і коли їхня любов не замкнута тільки на собі, але, трансформуючись, розповсюджується на дітей та зігріває оточуючих.
Школи такої любові хочеться побажати кожному, хто вступає і вступив в шлюб. Вона робить людей чистішими, душевно і духовно багатшими.
Софія Семенюк, м.
Львів| Зміст розділу | || Обговорити на форумі|| | На головну |