|
ЛЬВІВСЬКЕ СТАВРОПІГІЙНЕ
УСПЕНСЬКЕ БРАТСТВО
11 січня 1586 р., під час
перебування на Галичині, антиохійський патріарх Іоаким підписав грамоту
про надання Успенському братству права ставропігії, тобто вилучення з
юрисдикції правлячого архієрея і безпосереднє підпорядкування патріархові.
В 1588 р. Статут і привілеї підтвердив константинопольський патріарх
Ієремія. Статут львівської ставропігії став зразком для укладення статутів
інших братств як в межах львівської єпархії, так і за її межами (Київське,
Мінське, Луцьке, Могилевське та інші братства).
Причиною утворення православних братств в
південно-західній Русі були історичні обставини. З часів польського короля
Ягайла і до кінця його династії не припинялися постійні спроби Польщі
знищити Православ'я, яке було основою руської народності. Для захисту віри
православної і народу від утисків латинян і створюються православні
церковні Братства. Вперше про існування братства згадується в опису справ
Лемберського архіву 1601 р., згідно якого 1439 р. датована грамота короля
Казимира IV і цей рік можна вважати роком заснування Львівського братства.
В різних наукових працях зустрічаються різні дати – найчастіше це 1463 р.,
але рік 1439 згадується в православних джерелах, тому будемо вважати, що
львівські братства налічують вже 564 річну історію.
Успенське братство, як видно
з назви, було при храмі Успіння Пресвятої Богородиці на вул.. Руській.
Першу згадку про храм маємо з 1399 р. Перша назва вул. Руської – вул.
Соляників (Солярів).
В 1742 вперше зафіксовано
назву вул. Руська. Як я вже говорив, перша вістка про існування храму
Успіня Богородиці датується 1399 р. Ця найдавніша церква погоріла при
пожежі. В сучасному вигляді церква постала в 1631 р., будівництво якої
розтягнулося на довгі 40 років. 26.01.1631 церкву посвятив її львівський
владика Єремія Тисаровський при участі київського архімандрита Петра
Могили та багатьох гостей.
Спершу число членів братства
було 14 чол., потім їх число зросло до 50. Членами братства спочатку були
лише чоловіки, а пізніше зустрічаються і жінки. Також членами братства
могли бути парафіяни інших міських церков, а також і прихожани з інших
міст.
Успенському братству
підпорядковувався Свято-Онуфрієвський чоловічий монастир, в кінці XVI-
поч. XVII ст. під його опікою діяв жіночий монастир св. Катерини
Олександрійської.
Братство опікувалося
декількома школами, вже в 1546 р. у львівських актах згадується руська
школа на галицькому передмісті. В 1587 р. за участю видатних діячів
братства Юрія Рогатинця, Стефана Зизанія та Івана Красовського був
укладений “Порядок шкільний”, який обґрунтував загальні положення та
принципи організації навчання, мету: завдання братської школи. В
“Порядку...” визначалися вимоги, що ставилися до вчителів. Згідно з
положенням учнем братської школи міг стати кожен, незалежно від майнового
стану. Навчання в школі велось слов'яно-руською мовою.
В 1574 р. Диякон Іван Федоров
надрукував у Львові “Апостол”. Після смерті Федорова, віддану в заставу
друкарню, за ініціативи владики Гедеона викупило братство (в 1586 р.).
Незважаючи на різноманітні труднощі, братська друкарня працювала аж до
припинення діяльності братства. Спочатку друкарня діяла у пристосованому
приміщенні, а з 1605 р. в Свято-Онуфрієвському монастирі. З 1615 р. її
перенесено на старе місце, а після пожежі 1628 р. – друкарню перенесли в
школу. Одна з найперших книг братської друкарні це “Граматика елліно
словенського язика”. Братська друкарня була однією з найбільших. За період
її діяльності випущено більше 160 тис. примірників книг, серед яких значну
частину складали богослужбові книги, також братство друкувало наукові
трактати та світську літературу.
Опікувалося Братство
побудовою, ремонтом, доглядом за храмами, на утриманні братства був весь
церковний причт. Допомагало братство також незаможним жителям міста,
шпиталям.
У списки членів Успенського
братства в різний час були внесені козацькі гетьмани Михайло Ружинський,
Іван Виговський, Павло Тетеря. Братчики підтримували зв'язки з військом
запорізьким.
Зрозуміло, що на таку активну
діяльність братство потребувало немалих коштів. Доходи братства умовно
можна поділити на постійні і разові. До постійних можна віднести вступний
внесок – 6 грошей. І річні внески – також 6 грошей. В 1608 р. Братство
збільшило річний внесок до 1 злотого, незаможні платили 24 гроша.
Джерелом доходів братства
було нерухоме майно (будинки) і землі, які були звільнені від зборів і
приносили братчикам дохід. Братчики варили мед, залишок якого продавали.
Віск використовували для виготовлення свічок, які також продавали.
Найголовнішим джерелом постійних доходів була братська
типографія.
До непостійних джерел доходів
можна віднести штрафи або пені, які платили братчики при порушенні якихось
обов'язків, також пожертви і заповіти різних людей, які відписували
братствам великі кошти або маєтки.
Якщо і цих засобів було не
досить для покриття всіх витрат, то братство збирало кошти зі своїх членів
або зверталось по допомогу до народу. В 1648 році в колі братства було
8215 злотих, в 1690-24521 зл., в 1695 – 49747 зл.
Протягом XVI-XVIII ст.
братство забудувало цілий чотирикутник між Руською, Бляхарською і
Зацерковною вулицями (Зацерковна до наших днів не збереглась – це сквер
між домініканським собором і будинком №9 по вул. Федорова. Тут був
головний будинок братства, будинок друкарні, дві школи та інші прибудови.
В головнім будинку відбувались збори і наради братства. В томину неділю
були вибори старшини братства – вибирали чотири старші братчики і розподіл
між ними обов'язків. Старшина, яка складала щорічні звіти і вибиралась на
рік, віддавала ключі, книги братства, печаті і документи, які передавались
новій вибраній старшині. Ніхто не мав права без поважної причини
відмовлятись від своїх обов'язків. Старші братчики представляли братство в
різних світських організаціях, вирішували суперечки між членами братства,
відстоювали братські і церковні інтереси в мирських судах, подавали королю
апеляції.
На нараду братчики сходились
щонеділі, проводились також братські трапези. До обов'язків братчиків
відносилось – вчасна сплата, як би ми це назвали, членських внесків,
надання допомоги бідним, розореним, хворим членам братства, обов'язкова
присутність на богослужінні, на погребінні спочилих братчиків, турбота про
храми і монастирі теж відносилась до обов'язків братчиків, також про
школи, типографію, богодільні і інші братні заклади, бути присутнім на
всіх сходках чи зборах.
Старші братчики вели братську
казну, турбувались за збереження братського майна, контролювали виконання
обов'язків молодшими братчиками, слідкували за порядком під час зборів,
пропонували різні справи на розгляд братства, по закінченні річної служби
ст. братчики робили Звіт перед всією братією.
На звичайну сходку братчики
збирались щонеділі після служби, а на головну для “пространного
совещания”, як сказано в братських матеріалах – раз в місяць після обіду.
При потребі збори могли скликатись і в інший час. Як проходили збори,
можна судити з запису:
"На обычном месте в доме
братском должен быть застлан стол, на котором будут поставлены Евангелия,
зажжённые свечи и братский ларец". Священик або старші братчики співали
"Достойно" і читали молитву. Справи, які вирішувались на зборах можна
поділити на три категорії:
-
Справи по охороні
благочиння і порядку в братстві
-
Справи по
впорядкуванню діл братства
-
Справи, що
стосуються всіх православних мешканців – охорона прав народу, підтримка
віри православної
Братські збори
розглядали і вирішували суперечки між братчиками, судили і наказували
порушників і дисципліни і братських обов'язків, і як особливих злочинців –
порушників таємниці братських зборів. Щоб ніхто з винних не приховався від
братського суду, братські правила говорили, що кожен, хто знає про вчинок
чи проступок іншого зобов'язаний не мовчати, а повідомити про це в
Братстві. Серед покарань для братчиків були штраф
грішми або медом, сидіння на дзвіниці. За серйозні проступки виключали з
членів братства.
Патріарх антіохійський Іаким
дав братству право "обличать и наказывать непокоряющихся истине, а
пребывающих в нераскаянии – отлучать от церкви", і тому братський суд був
судом церковним і відлученого від церкви не міг реабілітувати навіть
єпископи і ніхто не мав права спілкуватися з відлученим. Тільки розкаяння
і покірність братству мали повернути в церкву відлученого.
Братства засновували і
опікувалися лікарнями, богодільнями, храмами, монастирями, школами,
типографіями. Братчики вибирали також ігуменів і
священиків для братських монастирів і церков. Гроші на різні братські
потреби з каси видавали при присутності всіх братчиків. Братства мали
перший після духовенства голос при виборі єпископа. Братство було
вповноважене не признавати влади єпископа, якщо він управляв церквою не по
правилах св. Апостолів, поступав проти істини, і
повідомляти про це патріарха.
На тернопільському соборі
владик була розглянута суперечка єпископа Гедеона з Успенським братством.
Соборним і патріаршим рішенням було визнано слушність за братчиками,
владика був позбавлений права призначати священиків Успенського храму,
втручатися в справи братського Свято-Онуфрієвського монастиря. Братчики
отримали грамоту з підтвердженням своїх прав і з погрозою анафеми кожному,
хто осмілився б їх порушити. Незважаючи на це, владика Гедеон продовжував
боротьбу з братством, намагаючись заручитись підтримкою світської влади.
Ставропігійне братство мало
право назначати своїх депутатів в єпископську консисторію, з правом
голосу, якщо справа стосувалась когось з братчиків. Якщо хтось з братчиків
був звинувачений перед єпископом, то він повинен був не сам
виправдовуватись, а справу розглядати в присутності всього братства.
Братства зобов'язані були стежити за життям як духовних, так і мирських
людей, і в випадку їх неправильної поведінки нагадувати їм усно або
письмово.
Вороги православ'я намагались
роздути іскру ворожості між єпископом і братством, а особливо Кирило
Терлецький, намагаючись схилити православних до унії.
Ставропігійне братство
довгий час було опорою всіх прав православних південно-західної Русі.
Майже на кожній сторінці літопису Львівського братства зустрічаємося з
одної сторони з тими страшними утисками, яким піддавалися православні
жителі Галичини, а з другої – з тією різкою само відвагою, з якою
Львівська ставропігія захищала їх. Ходатайства братства перед різною
владою, в т.ч. королівською, постійно захищало своїх співбратів, що
страждали від латинян і нерідко полегшували їх
участь.
Братство вело процес з
поляками за права русинів майже 150 років. Впродовж всього цього часу
русини були позбавлені прав торгівлі і промисловості, кинуті в крайню
бідність, віддалені від участі в всіх громадських справах. Львівське
братство постійно клопотало перед королями про зрівняння русинів в правах
з поляками, постійно протестувало проти насильства та утисків
православних.
В 1704 р. Шведський король
Карл ХІІ осадою і штурмом взяв Львів, потім наложив на місто контрибуцію.
Справи були в такому положенні, що братство віддало всі свої кошти на
виплату містом контрибуції. Таке крайнє виснаження братської каси, разом з
підривом братської типографії заставило Львівську ставропігію прийняти
унію в 1708 р.
Львівська ставропігія служила
опорою православній церкві у всій Галичині, підтримувала і охороняла
православ'я і народ руський більше 100 років, ведучи безперервну боротьбу
з численними труднощами і набагато сильнішими ворогами.
В 1788 братство було
ліквідовано австрійською владою, а на його місці створено ставропігійний
інститут.
Зиновій Леус,
Львівське братство свв. апп. Петра і
Павла |