Джерело: http://newacropolis.org.ua/ru/lud2002.htm/savina2.htm

Національна традиція
шлюбно-сімейних стосунків

Світова культура поділяється на культури країн, народів, націй, етнічних груп. Українська культура — це продукт праці нашого народу. Культура відбиває світогляд народу, його національну самосвідомість, своєрідність філософського мислення, розуміння основних проблем загальнолюдського і власного буття як етнографічно конкретної частини людства. У культурі втілені етичні ідеали українського народу, його погляди на громадське та особистісне життя, втілені образи та поняття, що закріплені в національній мові, традиціях, нормах та звичаях.

Українська культура і загалом світогляд українського народу знаходилися під впливом багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. До зовнішніх чинників слід віднести тривалий період колонізації України та її географічне положення. На території сучасної України віками перехрещувались не лише східні й західні культурні потоки, а й впливи Півночі і Півдня, Заходу і Сходу. Результатом взаємовпливу різних культур на території нашої країни став новий спосіб світобачення, який закарбувався у світогляді, світовідчутті, психології, звичаях і традиціях українського народу. Українська культура — один з ареалів, де елементи «споглядальної, інтровертної» культури Сходу і «практичної, екстравертної» культури Заходу органічно переплелися між собою і з’єдналися з автентичною культурою українців, і дали неповторний сплав свого матеріального і особливо духовного прояву.

Це — новий, унікальний сплав. Унікальний тому, що містить в собі низку, здавалося б протилежних, якостей, таких як споглядальне світопочування, смиренність, моральне самовдосконалення і пристрасне бажання змін на краще, прагнення до пізнання, дії, перебудови. Ця низка протилежних якостей і характеристик являє собою саме прояв фемінності і маскулинності. І справді, українські жінки та чоловіки вміють інтегрувати в свідомості та гармонізувати як маскулинні, так і фемінні якості, що, передусім, є продуктом належного виховання і самоусвідомлення себе гармонійною особистістю. Спробуємо розглянути, як історично склалося таке світобачення та самоусвідомлення українців.

Психологія статевого шовінізму історично не була притаманною укра­їнському етносу як у сфері шлюбно-сімейних стосунків, так і певною мірою у сфері суспільного життя. Сімейно-шлюбна та соціально-правова сфери діяльності не були винятковим правом лише однієї статі — чоловіків.Жінки не перебували на другорядних ролях, і хоча сфера провідної діяльності жінки в Україні визначалася переважно дітонародженням та домогосподарюванням, проте статус українки був достатньо високим. Саме літописи, численні історичні джерела донесли до нас особливості зародження української сімейно-побутової культури. Її особливістю є, передусім, високий статус жінки — дружини, матері, сестри — у родині та суспільстві в цілому. Статево-рольова поведінка українок у сім’ї та суспільстві не була залежною і підпорядкованою чоловікові. Взаємна повага подружжя, взаємне узгодження бажань створити сім’ю становило норму статевої поведінки. Не існувало жодних обмежень прав жінки або її волі. Вона вільно з’являлася у товаристві, сама або з чоловіком брала участь у святах і мала великий вплив на справи сімейні і державні. Особливо шанобливим було ставлення до вдови, коли та не брала шлюбу вдруге: вона ставала головою родини замість чоловіка, опікувалася, виховувала дітей.

Про великий вплив жінки на справи родинні свідчить безліч їхніх дарчих записів, актів, де матеріальна і духовна близькість з чоловіком тісно переплітаються. Важко віднайти в українському фольклорі, чи то піснях, приказках чи прислів’ях, бодай натяк на меншовартість жінки стосовно чоловіка. Народна творчість змальовує образи як лихого чоловіка, так і лихої жінки в однаковій мірі. Об’єктивізація архетипів у народних шлюбно-сімейних символах, обрядах, звичаєвості, фольклорі дозволяє говорити про кор­доцентричність шлюбно-подружніх стосунків, свободу від поневолення чи силування, культ жінки і жіночого начала. У свідомості українців стать є половинним буттям, а смисл сімейного життя українці вбачають не лише у пошуку іншої половини, але й гармонійному співіснуванню з нею. Сердечність, м’якість, ніжність чоловіка поєднується з активністю, незалежністю, самостійністю та рішучістю жінки, маскулінні якості якої не применшують її фемінності. Як підкреслюють етнографи та історики, українська духовна традиція виробила своєрідний код характеру українки: розум, доброта, мужність та гідність.

На підставі вище наведених суджень можна зробити висновки, що ті етнокультурні особливості, які склалися історично, утворюють необхідне підґрунтя для створення національної моделі соціалізації, яка вміщує в собі також і процес статево-рольової ідентифікації. Така модель може використовуватись батьками в процесі виховання, оскільки саме в рамках сімейного союзу діти первинно соціалізуються. Виховання і соціалізація — вектори єдиного процесу формування особистості. В.Ю.Каган розглядає статеву соціалізацію як процес активного засвоєння особистістю стандартів психосексуальної культури (стереотипів М/Ф) по мірі входження в соціальні стосунки. Статева соціалізація тісно пов’язана з поняттям «статеве виховання», але не зводиться до нього. У вузькому розумінні (не в соціальному, а в педагогічному) статеве виховання — це процес систематичного, планомірного впливу на формування статевої свідомості і статево-рольової поведінки, який передбачає кінцевий результат (гармонійний особистісний і психосексуальний розвиток хлопчиків і дівчаток, оптимізація міжстатевої особистісної взаємодії) і засоби його реалізації.

Отже, соціалізація, гуманізація та інтелектуалізація підростаючого покоління передбачає множинність виховних компонентів, серед яких в числі основних знаходиться статеве виховання.

М.Савіна,
Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України,
Київ