Щоб робити вибір, треба шукати правду, зміст нашого життя, нашої смерті, зміст історії, зміст розвитку всесвіту. Жити в реальності - це перша засада правди. Тому треба бачити і приймати реальність, перш ніж бажати її змінити, якщо виникає така потреба. Це вимагає від нас бути відкритим до усього того, що становить реальність, і покинути усе, що ув'язнює нас у світі ілюзій, фантазій, ідеологій, страхів. Прийняти усе, що з'єднує нас з іншими, з нашою спільною людськістю. Бути людиною - це приймати себе самого таким, яким ти є, а також іншу людину такою, як вона є. Це здатність прийняти минуле таким, як воно було, і водночас без страху працювати, щоб більше відкритися до інших людей, любити їх і розуміти. Бути людиною -це значить не дати ненависті та відчаю запанувати над тобою, не дати реальності роздушити тебе і водночас не хотіти жорсто-кістю та насильством перемінити її, але в єднанні з іншими пра-цювати, сприяючи розвитку життя.
Пошук правди є необхідним для того, щоб людина могла зростати і ставати більш зрілою. Йдеться про боротьбу за правду, тому що правда звільняє, навіть якщо вона і змушує нас перейти через моменти самотності і неспокою. Шукати правду -це швидше значить дати їй заволодіти тобою, ніж володіти нею для того, щоб домінувати над іншими. Правда - це не об'єкт, який нам належить, а світло, яке ми віднаходимо та споглядаємо і для того, щоб краще служити та любити інших.
Правда звільняє тільки тоді, коли ми відкриваємо їй двері свого серця та дозволяємо їй усунути стіну, яка відділяє наше серце від розуму. Треба любити правду, приймати її усім серцем, щоб вона могла надихати наше життя, наші дії, увесь наш спосіб і буття. Навіть релігія і мораль свідчать правду тільки тоді, коли вони стають джерелом вивільнення, надихають на повагу та милосердя до кожної людини. Цей пошук правди вимагає духа відкритості: відкритості думок людей та соціальних груп до змін та розвитку, оскільки і наш світ постійно змінюється і змушує нас відкривати нові реальності. Але основні принципи залишаються незмінні: ми покликані бути людьми милосердя, а не ненависті. Ми покликані живити засади нашого світогляду досвідом та життям і водночас освітлювати наше життя і досвід цими засадничими принципами.
Такий розвиток думки може провокувати певну тривогу, тому що змушує нас переступати межу невідомого, переосмислювати старі формули для того. щоб зробити їх живими та доступними у сучасній мові. Філософія, антропологія, теологія, гуманітарні науки можуть бути небезпечними, коли вони перетворюються в ідеологію і хочуть накласти себе на реальність замість того, щоб бути смиренними посередниками для того, щоб глибше вслу-ховуватись у реальність, розуміти її та дивуватись нею.
Не слід жаліти за минулим. Ми покликані жити у теперішній миті і просуватись назустріч майбутньому, розуміти світ, що довкола нас, відкривати покликання людини у ньому, сенс розвитку нашого світу. Так ми ставатимемо більш людяними і працюватимемо задля миру та єдності. Коли почнемо інтегру-вати реальність і шукати зміст у нашому житті, стане більш зрозумілим походження тривоги та неспокою людського серця - вони є криком про те, щоб на нашій землі було більше любові, щоб ми були більше занурені у світло та правду, глибше вкорінені у серці Бога.
Жан Ваньє,
Франція
| Зміст розділу | || | На головну |