Що любов твоя для мене...
Ти душу мою не любив.
Як листя весною зелене-зелене
Осінніх стає колоьорів.
Так серце засохло, пожовкло, зів'яло
Під сірим дощем самоти.
Мене вже нема. І тебе вже не стало.
В майбутньому нас не знайти.
Лиш спогадів відгук – сліпий, відчайдушний,
Байдужість мою пробива
Та спокій холодний, німий, непорушний,
Як сніг мою душу вкрива.
Що було між нами спитай Валентина.
Мабуть, він виною у всім.
Ти – в світі дорослих, а я ще дитина.
Хоч річ, мабуть, зовсім не в тім.
А в тім, що вже осінь, і не повернути
Торішній лютневий той сніг.
Як серця вогонь твого – ні, не збагнути,-
Безслідно так зникнути міг?!
Іванка Шандра,
м. Львів
| Зміст | На головну сторінку |